НУВГП: Європейське перезавантаження

28 листопада в. о. ректора Водного університету професор Микола КОРЕЦЬКИЙ (на фото праворуч) зустрівся з ректором Політехніки Свентокжишської Станіславом АДАМЧАКОМ і підписав з ним угоду про співпрацю між двома вишами, а наступного дня відбулася урочиста інавгурація відомого в наукових колах Євросоюзу вченого у почесні професори НУВГП.

15 грудня у “воднику” відбудеться зустріч із представниками Берлінського технічного університету, який нещодавно відвідала з робочим візитом делегація НУВГП на чолі з Президентом університету, народним депутатом України Миколою СОРОКОЮ. Вона ознайомилася з діяльністю одного з найбільш рейтингових університетів Німеччини і підписала угоду про наукову співпрацю та мобільний обмін студентами і викладачами.

Два­три рази на тиждень “водник” приймає в себе представників закордонних вишів. В. о. ректора Микола Корецький пишається інтенсивною співпрацею НУВГП з провідними університетами Європи: “Національний університет водного господарства та природокористування вже рік у Євросоюзі, ­ задоволено каже він. ­ За останній рік ми уклали довгострокові угоди про співпрацю із 70 найкращими університетами Європи, тож наші викладачі та студенти можуть сьогодні проходити практику і стажування, проводити дослідження в усіх європейських вишах”.

“Шлях України до Європи лежить через серце кожного громадянина”

­ Миколо Христофоровичу, сьогодні на всіх рівнях часто піднімається питання про євроінтеграцію України. Є емоційні виступи, є наближені до реальності, але їх суть одна ­ євроінтеграційний процес незворотний. Проте входження України в ЄС має і плюси, і мінуси. З них хотів би почати нашу розмову.

­ Я б хотів наголосити: від того, скільки разів скажеш слово “халва”, солодше в роті не стає. Від того, що будемо десятки разів говорити, що рухаємося в Європу, ми ближче до Європи не станемо. Бо шлях України до Європи лежить через серце кожного громадянина ­ через його прагнення змінити себе, змінити світ навколо себе, змінити ставлення до життя, обрати інші цінності, інший шлях.

За останні півроку у мене було кілька візитів до провідних університетів Польщі ­ це і Люблін, і Варшава, і Хелм, і Кєльце. Мої польські колеги згадували входження Польщі до Євросоюзу. Була така ж ейфорія, таке ж протиставлення однієї політичної сили іншій, були емоції… І ось прийшов день, коли Польща стала членом Євросоюзу. Мої співрозмовники кажуть, що для них це був великий струс із несподіваними наслідками. Уже на другий день вони побачили більше негативів, ніж позитивів. Наприклад, переважна частина підприємств та організацій, які працювали в бізнесі, опинилися під загрозою закриття, бо їхні вироби через невідповідність європейським стандартам стали непотрібними. Український бізнес теж чекає така сумна доля, бо його продукція, здебільшого, не відповідає навіть вітчизняним стандартам. Адже за останні 20 років розуміння того, що таке стандарт і які вимоги стандарту до тих чи інших виробів, зовсім забули. Тож підприємства, які нині ще працюють, завтра можуть залишитись без роботи.

В Україні сьогодні економіка на 50­70 відсотків працює “в тіні”. Але ж, все одно, 30­50 відсотків податків іде в бюджет. Якщо зупиняться ці “тіньові” підприємства, то і цих відсотків у державній скарбниці не буде. А бюджет ­ це лікарні, освіта, дитячі садочки, сфера житлово­комунального господарства тощо. В Польщу, я в цьому переконався, були вкладені величезні кошти Євросоюзу для створення інфраструктурних об’єктів. Вони побудовані там за новітніми технологіями та європейськими стандартами. Хто сьогодні пропонує будувати такі об’єкти в Україні ­ ніхто на це запитання відповісти не може. Чи не тому, як повідомила газета “Німецька хвиля”, посередник ЄС ­ колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський розкритикував неготовність Заходу допомагати Україні у боротьбі з величезними фінансовими проблемами.

“Щоб розуміти світ, перш за все, потрібно знати іноземну мову”

­ Розкажіть, будь ласка, у чому вищі навчальні заклади Польщі можуть слугувати прикладом для українських вишів.

­ Коли буваєш в польських університетах, то бачиш скільки грошей вкладено в їхню реконструкцію ­ сотні тисяч, мільйони євро. Це ­ нові корпуси, нові лабораторії, нові бібліотеки, нове оснащення. Коли відвідуєш їхні лабораторії, то чуєш, як колеги з гордістю називають цифри: цей прилад коштує 100 тисяч євро, це обладнання ­ мільйон євро… У нас щойно повернулась група з Політехніки Свентокжишської в Кєльце. 34 студенти з трьома викладачами проходили курс лабораторних занять у тих чи інших лабораторіях. Буду говорити відверто: ми сьогодні не можемо забезпечити такий високий технічний рівень лабораторного обладнання, якого досягли наші польські колеги. Тому логічно постає питання якості освітніх послуг, які ми надаємо, і чи відповідає вона викликам часу? Чи, все­таки, слід визнати, що досягнутий нами рівень недостатній для адаптації у світовому та європейському освітньому просторі.

Наші студенти теж повинні усвідомити, ­ ми кожен день про це говоримо, ­ щоб розуміти світ, потрібно, перш за все, знати іноземну мову. У нас за останній рік змінені навчальні плани. Іноземну мову збільшили, її вивчають на всіх курсах і в усіх семестрах. Додатково ввели послугу вивчення другої та третьої іноземної мови. Але чи багато відгукнулися на пропозицію вивчення другої­третьої іноземної мови? 5­10 відсотків від загальної кількості студентів.

Вільний світ ­ це можливість працевлаштування, можливість вибору місця проживання, врешті­решт, можливість розвитку себе. А як себе розвивати, працевлаштовуватись і обирати місце проживання, якщо не знаєш мови? Це у нас ще не всі розуміють. В Європі, якщо ти знаєш мову, ­ працюєш або вчишся. А якщо ти не знаєш мови, ­ залишаєшся на узбіччі цивілізації. Тому я хочу закликати наше студентство і наших викладачів почати інтеграцію в Євросоюз, передовсім, із себе. Чи все ми робимо, як цього сьогодні вимагає час, чи самі відповідаємо його викликам, чи готові змінюватися і відповідати загальним світовим та європейським вимогам? Чи готові так працювати, як усі працюють у всьому світі, щоб зайняти гідне місце в житті?

“Ми повинні відійти від радянської практики “начитування”

­ Чи можна, на Вашу думку, вважати революцією Євромайдан, який жене протестні хвилі по всій Україні?

­ Вихід на вулиці міст великої кількості протестно настроєних людей, навіть якщо їх більше мільйона, це не революція. Революція ­ це певний процес, який веде до якісних змін і ці зміни мають бути чимось підкріплені, зокрема, в контексті інтегрування України в європейську спільноту. Вже більше року безперервно працюючи в руслі євроінтеграційного процесу, ми постійно і системно проводимо багатопланову роботу, спрямовану на налагодження співпраці “водника” з провідними європейськими вишами. Національний університет водного господарства та природокористування ­ перший в Україні ВНЗ, який отримав ліцензію на підготовку студентів за двома спільними з кращими університетами Європи освітніми програмами з одночасним отриманням українського та європейського дипломів. Роботу цю розширюємо і найближчим часом плануємо до кінця навчального року отримати ліцензії ще на десяток таких освітніх програм, у тому числі на спеціальності “Будівництво та архітектура”, “Механотроніка”, “Комп’ютерні науки”, “Інформатика”, “Туризм”, “Рекреація і здоров’я людини” та інші.

­ Міністр освіти Дмитро Табачник записав відеозвернення до студентів українських вишів, в якому закликав їх не зривати навчальний процес і не вдаватись до насильства. Чи будете переслідувати студентів за їхню участь у політичних акціях?

­ Не розумію цього питання. За що їх переслідувати? За те, що наші студенти виступають проти паузи у підписанні угоди про асоціацію України з ЄС? За те, що вони підтримують євроінтеграційний курс університету за його стінами на Євромайдані? Як би ми до цього вдалися, це був би повний абсурд. Так, є проблема з відвідуванням занять деяких студентів. Але ця робота проводиться спокійно, врівноважено, без вживання заходів адміністративного впливу навіть щодо найбільших прогульників. Основний результат ­ це сесія, на якій студент показує свої знання та основні навики, отримані за півроку.

Я більше прихильник європейської практики, коли студент повинен відпрацьовувати практичні та семінарські заняття, а на лекційних заняттях бути присутнім за своїм бажанням і за потребою ­ якщо він бачить, що йому цікаво бути в аудиторії, працювати з викладачем і що від спілкування з ним він більше отримує, ніж сидячи за книжкою чи за комп’ютером. Ми сьогодні повинні відійти від радянської практики “начитування”, від того, коли готуємо писарів, а не фахівців ХХІ століття, які володіють інформаційними технологіями.

І на завершення розмови хочу запевнити: ми вітаємо громадянську позицію наших студентів, які вишли на Євромайдан у Рівному і Києві. Вітаємо те, що вони таким чином висловлюють своє небайдуже ставлення до вибору вектору розвитку нашої держави. Але потрібно не тільки говорити ­ необхідно діяти. Діяти, змінюючи, перш за все, себе!

За словами американського історика, професора Йельського університету Тімоті Девіда СНАЙДЕРА, ЄС слід робити ставку на молодь. “Подорожі без віз та університетська освіта [у Європі] менш драматичні, ніж таємні зустрічі та зйомки побитих [демонстрантів]. Однак вони можуть стати вирішальними у визначенні майбутнього курсу країни”.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: