Життя довічників

Добре, що ці люди тепер ізольовані від суспільства!

Біля тюрми - тиша. Енергетика - тяжка. І не дивно, адже в Городищенській виправній колонії утримують злочинців, за плечима яких найтяжчі злочини - зґвалтування, розбої, вбивства, вчинені з особливою жорстокістю тощо. “Відсиджують” тут своє і неодноразово засуджені за особливо тяжкі злочини, і довічники. До останніх ми, власне, і йдемо. У супроводі першого заступника начальника Городищенської виправної колонії Олега СТЕПАНЮКА та його колег знаходитися тут не страшно, однак дискомфортно із зрозумілих причин, адже не на виставку картин завітали...

Пройшовши КПП, металошукач, кілька зовнішніх загратованих коридорів, опинилися в секторі, де утримують довічників. Нагляд тут посилений, що не дивує. Неподалік гавкають службові собаки.

Камери, як кабінети, знаходяться одна біля одної. Двері - залізні з невеличким скляним віконечком (діаметром до 20 сантиметрів).

Молодший інспектор стукає у двері зі словами “Підготуйтеся до огляду!” та дозволяє мені заглянути в камеру. Там сидять від одного до чотирьох осіб - не більше. Вигляд - вражаючий: блідолиці (сонце бачать тільки до години на день), наголо вибриті чоловіки у синій спецформі на нас не реагують, а займаються своїми повсякденними справами. Вже звикли до порядку огляду. Засуджені дивилися телевізор, грали у шахи, читали книги, сиділи на стільцях і просто теревенили між собою...

Ці люди виглядають старшими за свої роки, кажуть, що вони швидше старіють. Стало шкода чоловіків, які живуть ніби у футлярі. Однак, жалість зникла, як тільки дізналася, за що вони сюди потрапили: хтось жорстоко убив свою дружину та доньку, інший ґвалтував неповнолітніх, третій заживо матір закопав у землю...

Таки добре, що ці люди тепер ізольовані від суспільства!

У камерах довічників

на столах лежать Біблії

Пан Степанюк пояснює, що перед тим, як засуджених поселити в одну камеру, їх вивчають спеціалісти на психологічну сумісність. Одні і ті ж особи не живуть постійно разом - їх час від часу розселяють один від одного. Психологічно найтяжче, звичайно, сидіти в одиночній камері. Хоча, як кому...

Довічники у колонії утримуються згідно з правилами внутрішнього розпорядку: передбачена щоденна одногодинна прогулянка на свіжому повітрі; два рази на рік - побачення з рідними та близькими тривалістю до чотирьох годин, а листування й отримання посилок - без обмежень. Телефонні розмови теж обмежені - раз у квартал протягом 15 хвилин.

У камері можна дивитися телевізор, читати літературу та грати у настільні ігри - шахи, шашки, доміно, нарди (пощастило, а то ж від нудьги можна, мабуть, збожеволіти!) Засуджені також забезпечені триразовим гарячим харчуванням. Раз у тиждень відвідують баню. Приємною подією в житті деяких довічників є відвідування колонії священиками. Чимало осіб покаялися і повірили в Бога. Майже в кожній камері на столі лежить Біблія.

Однак, неволя є неволя... Психологи західних країн, в яких давно введено крайній метод покарання - “довічне ув’язнення”, відзначають таку закономірність: у довічників після десятого року перебування в камері відчутно атрофується сприйняття навколишнього світу, нерідко з’являються суїцидальні думки, загострюються інші психічні розлади.

Тепер працівники вітчизняних закладів готуються якимось чином дати раду можливим проявам психічних розладів засуджених. Перші кроки вже робляться: нині розробляється система, яка передбачає більш м’які умови життя довічників із кожним наступним роком перебування у виправних колоніях. Якщо засуджений не буде порушувати режим утримання, його можуть поселити у гуртожиток казарменого типу до інших засуджених, що скрасить його буденне життя.

Довічники теж мають шанс вийти на волю

Варто знати, що довічник таки має шанс покинути тюремні стіни (!). Яким чином?

- Засуджений до довічного позбавлення волі, через двадцять років перебування в установі, вправі подати звернення до Президента про помилування, - пояснює Олег Степанюк. - Якщо воно буде розглянуте і позитивно вирішене, то покарання у вигляді довічного ув’язнення замінюють на фіксований строк позбавлення волі. Через певний період вони можуть покинути колонію.

Пан Олег розповів, що у 90-х роках до злочинців, які вчиняли вкрай тяжкий злочин, застосовували вищу міру покарання (розстріл). А після того, як Україна стала незалежною і почала робити перші кроки до вступу до Ради Європи, на цей вид покарання наклали мораторій. Сьогодні найсуворіше покарання в нашій країні - засудження до довічного позбавлення волі.

Перші установи для утримання цієї категорії злочинців з’явилися в Житомирі та Вінниці. Оскільки кількість таких засуджених постійно збільшується, виникла потреба при кожній виправній колонії максимального рівня безпеки створити сектори для утримання довічників. У Городищенській виправній колонії він з’явився у 2001 році.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: