Мільйон за хвилину,

Чоловік не одразу погодився поспілкуватися із кореспондентом «РР», мовляв, навіщо згадувати минуле? Але все ж зважився розповісти про своє досить непросте ремесло. Тим більш, що сьогодні Мирослав - менеджер однієї з місцевих фірм, а про його колишню професію знають лише родичі та деякі друзі. Він не любить розповідати про неї, адже поруч із цікавим нічним життям у казино, життям, сповненим пристрастей і навіть небезпек, стоїть і алкогольна залежність, від якої лікувався не один місяць.

- Пане Мирославе, то як же ви влаштувалися на роботу в казино без відповідної освіти?

- В казино «крутяться» дуже великі гроші і, звичайно, що власникові невигідно віддавати їх якомусь випадковому клієнту. Тому, перед тим як взяти на постійну роботу когось із молоді, вони довго випробовують майбутнього круп'є, а вже потім навчають. Неважливо, хто це буде - хлопець чи дівчина, головне, щоб людина мала відмінні увагу, пам'ять і вміла швидко рахувати усно. Не останнім критерієм відбору є психологічна витривалість, адже круп'є протягом кількох годин поспіль виконує досить одноманітну роботу. При цьому він повинен зберігати незмінну привітність і силу духу. Якщо ж клієнт постійно програє, то доведеться ще й його образи вислуховувати!.. Вранці ж додому повертаєшся, немов вичавлений лимон, то ж дуже часто стрес і цю щохвилинну напругу знімаєш не тільки сном, а й добрячою порцією алкоголю. Та про це не будемо...

- І яку ж найбільшу суму на вашій пам'яті програв відвідувач казино?

- Це було ще на початку моєї роботи. Тоді до мого начальника приїхав друг із-за кордону. Чи то захотів показати, що грошей має багато, чи думав, що власник казино «по старій дружбі» все поверне, але за 20 хвилин чоловік програв не тільки те, що було в гаманці, але й із кредитної картки зняв 45 тисяч доларів. Більше я його в нашому казино не бачив. А ще у нас дуже любив бувати один із столичних бізнесменів. Спочатку заходив рідко, а потім став постійним клієнтом, - незважаючи на те, що жодного разу не вигравав. Якось прийшов до нас із дружиною, то вона після енного програшу як почала його картати, мовляв, такий ти сякий, усе з хати програєш. А він їй: «Можеш відрізати мені вуха, але я відчуваю, що скоро маю виграти». Насправді ж це відчуття фальшиве, це просто азарт, який можна порівняти з хворобою.

- Чи не було таких, хто за вечір вигравав, скажімо, мільйон?

- Мабуть, я відкрию вам одну із таємниць казино, але за роки роботи рука і око, як кажуть, набиваються. Тому ти добре розраховуєш, з якою силою покрутити рулетку та кинути м'ячик. Звичайно, що цілишся на число без ставки, і так, здебільшого, й виходить. Хоча й щасливчиків немало. Ми з колегами помітили, що удача посміхається, переважно, новачкам. Мабуть, така закономірність примхливої фортуни, яка сьогодні «затягує» виграшами, а вже завтра змусить програти вдвічі більше. Часом надивишся, як виграють клієнти, і сам пробуєш робити ставки. Але не у своєму казино, а в суперника. Проте мало хто повертається із виграшами, бо ж знає усі хитрощі, і просто сподівається на непрофесійність колеги.

- То ви могли б просто домовитися з клієнтом, що він поставить велику суму на певне число, ви кинете туди м'ячик, а отримані гроші поділите порівну...

- Такі спроби робилися багатьма, та ви ж чули вислів, що навіть стіни мають вуха. Якщо ваш директор щось запідозрить, то добре, коли просто вижене. Зазвичай, якщо звільняють, то повідомляють по всіх казино, що такого й такого на роботу не приймайте, бо він запродався. Проте бували випадки (і нерідко), коли хлопцям і пальці, і руки ламали за зв'язки з клієнтами.

- А ви б хотіли повернутися на колишнє місце роботи чи скажімо, щоб ваші діти стали круп'є?

- Не маю такого бажання. По-перше, це важко, а по-друге, краще нехай моя донька стане лікарем чи вчителем і не знатиме, що таке хворий азарт до американської рулетки.