Оскільки півстоліття тому особливо популярним був “парний танок”, який виконується, як правило, чоловіком і жінкою - для прикладу, вальс, то відвідувачам довелося розбитися на пари. Більш досвідчені навчали рухам аматорів і тих, хто забув, як правильно виконувати елементи танцю. Хореограф, ветеран заслуженого самодіяльного ансамблю народного танцю “Полісянка” Марія КАМАНІНА зазначила, що на відміну від професійних танців, ці рухи можна освоїти за декілька хвилин. “Навчитися їм не складно, якщо любиш танцювати. Адже це ті самі танці, які в п’ятдесятих роках танцювали наші бабуcі, коли увечері приходили з поля. У танцях дуже прості рухи”.
З того часу минуло більше, ніж півстоліття, і змінилося як ставлення до танцювальних вечорів, так і самі танці. В 50-ті роки на Рівненщині в основному танцювали вальс, танго, польку, фокстрот, краков’як і підіспанець. Відвідувач танцювального вечора Олег ПОГРАНИЧНИЙ розповідає, як збиралися у сільському клубі щовечора всім селом. “Я народився неподалік Берестечка. У той час, після війни, люди в селі жили незаможно, але весело: у сільському клубі танцювали всі, і це була традиція, яка збереглася ще з польських часів. Клуб був переповненим. Сиділи старенькі бабусі, яким під вісімдесят років, і спостерігали за усім. Дехто з їхніх чоловіків ще танцював, та й жінки у похилому віці також не відмовлялися. А потім вони усі дивилися, як це робить молодь. І діти танцювали поряд, доки їх не виганяли вчителі, адже тим також кортіло, а танцювати хотіли приховано, щоб учні не бачили, як вони це роблять. Усі завжди хотіли танцювати, бо це природно, це рух і здоров’я. Танець - вище за все, адже людина під час нього поринає у самозабуття”.
Хоча відвідувачів завітало небагато, організатори не засмутилися, адже вечір був пілотним, та ще й відбувся у будень. Надалі ж їх збираються проводити постійно і робити все, щоб зацікавити ретро-танцями ще й молодь.
Партнери 