Після смерті дружини замінив донькам матір

Воїн-інтернаціоналіст, який став своїм донькам за матір, часто пригадує той час, коли була живою Олена. Тоді він працював на місцевому підприємстві, а любляча дружина доглядала за дітьми. Тож саме вона найбільше займалася вихованням доньок та веденням домашнього господарства. Коли Олени не стало, на плечі батька перейшли всі жіночі обов’язки. Старші дівчатка в той нелегкий період життя стали батьку справжніми помічницями й невдовзі прибирання в домі, приготування сніданку, прання вони взяли на себе.

- Мені дуже поталанило з моїми доньками, - говорить багатодітний тато. - Коли не стало дружини, ми між собою розподілили домашні обов’язки, як в армії, помісячно: одна пере чи прибирає, інша - миє посуд або готує сніданок. І сварок чи якихось образ ніколи не було, хіба що якісь незначні розбіжності. Легше з грошима мені стало, коли старші доньки, Наталія та Світлана, влаш-тувалися працювати. Тепер вони можуть самі собі щось придбати з речей.

Наразі навчається на четвертому курсі Рівненського міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. С.Дем’янчука середня з доньок, Тетяна. Їй також, розповідає Віктор, треба допомогти з навчанням, дати якусь копійку на дорогу, одягнути. Хоча, за словами батька, й раніше його дівчатка нічим не відрізнялися від дітей із заможніших родин.

- Завжди намагався зробити так, щоб вони були в мене доглянуті, одягнені не гірше за інших, - каже Віктор. - На випускний Наталії прид-бали одну з найкращих суконь, щоб вона відчувала себе справжньою принцесою. Я не кажу, що купую їм надто дорогі речі, але все необхідне намагаюся дати.

Віктор сьогодні отримує пенсію трохи більше тисячі гривень та незначну допомогу від держави на неповнолітніх Вікторію та Анастасію. Скромно додає, що йому, як власнику бойової нагороди “За відвагу”, нараховують ще 180 гривень за особливі заслуги перед Вітчизною. На прохання розповісти, за що саме отримав орден, який не вручають генералам, а лише солдатам, які здійснили подвиг, ніяково відповідає, що не вважає свій вчинок подвигом.

- Я всього лише витягнув із поля бою свого товариша Віталія, який родом із Казахстану, - розповідає Віктор. - Перед нами було поставлене завдання, вибити з аулу банду душманів. Наш взвод успішно впорався з поставленим завданням, але бандити відступили до річки й, засівши в очереті, вчинили шалений опір. У солдата, який йшов поруч зі мною, влучила куля, тяжко його поранивши. Оскільки я був зв’язківцем, то по радіостанції викликав вертоліт, але через шквал вогню гвинтокрил до місця поранення товариша не зміг підлетіти. Тож я попросив замполіта дозволити мені дотягти пораненого до “вертушки”. Рятувальники запропонували мені летіти разом із ними в тил, але я відмовився, тому що тоді без зв’язку залишався б увесь взвод.

Ризикуючи бути підстреленим, йому вдалося повернутися на місце бою. Вчасно викликана по рації допомога дозволила знищити душманів. Валерій розповідає, що нагорода для нього виявилася повною несподіванкою, тому що в своєму вчинку він не вбачав нічого героїчного. Однак іншої думки було керівництво. Замполіт за порятунок товариша подав клопотання про нагородження орденом воїна до штабу армії, звідки незабаром й прийшов наказ про відзнаку.

Дівчатка ж вважають свого тата справжнім героєм. Дарма, що той не дуже акцентує увагу на відзнаці.

Нещодавно Валерій взяв у кредит для доньок сучасний комп’ютер. Каже, що тепер без нього важко обходитися. Наймолодша Анастасія, за словами батька, розбирається в комп’ютері вже набагато краще за нього. До речі, Настя, яка дуже любить танцювати, цьогоріч удруге змогла побувати у Франції завдяки асоціації “Друзі Рівненської області”.

Уже не треба прати вручну, як було раніше, бо є автоматична пральна машинка. Світлана може щось пошити на швейній машинці, яку також придбали ще раніше. Родина має кілька соток городу, де вирощують картоплю, овочі тощо. Батько пишається, що доньки є прекрасними куховарками й можуть приготувати таку смакоту, що тільки пальчики оближеш.

- Я завжди кажу своїм донькам, що найголовніше в житті, щоб було, що їсти та не мати проблем зі здоров’ям, - говорить багатодітний тато-афганець. - Якщо це все буде, то все в нас буде гаразд.