Сонце, яке ще має зійти

Діти підземелля

Чутки про сітку підземних ходів під Рівним ходили давно. На думку дослідників, вона проходила в районі сучасної гуманітарної гімназії. Доведено, що підземний хід глибиною 5-7 метрів звідти йшов під річкою Устею до центральної частини міста в район руїн замку князів Любомирських. Автори історичних розвідок стверджують, що поблизу замку “був гарний парк, із чудовими, часто заморськими рослинами. Трохи далі на схід був тополевий гай, в якому був другий літній палацик Любомирських, сполучений таємним підземним ходом із замком. Інший таємний хід був із замку на Волю до старого цвинтарища”.

Повідомлення про те, що в парку ім.Т.Шевченка провалюється земля, надходили в Рівненський краєзнавчий музей ще в 60-х роках минулого століття, але на них не звертали уваги. Однак заввідділом охорони культурної спадщини Рівненського краєзнавчого музею Тетяні Биковій ця таємниця не давала спокою, і коли в грудні 2004 року відбувся черговий провал, вона вирішила уважно його оглянути. Було встановлено, що верхня частина нещодавно відкритих підземних ходів у парку поблизу фонтану є справді лише підвалами літнього палацу князів Любомирських, а от нижня - входом до лабіринтів значно древніших часів. Саме з цього моменту розпочалася тоненька ниточка пошуку, яка привела до дивовижних відкриттів.

Згодом, розповідає Тетяна Бикова, шукати підземні ходи вирішили прямо на території краєзнавчого музею, поруч із бункером, збудованим у роки Другої світової війни для рейхскомісара окупованої України Еріха Коха. Запрошений для цього геофізик Олексій Андрєєв з допомогою біолокаційної апаратури (металевої рамки, яка фіксує зміни геомагнітного поля) виявив щось незрозуміле: чи то досить дивної форми підземний хід, оскільки той мав згин під прямим кутом, чи то рештки якоїсь стіни. За деякий час на рештки давньої стіни випадково наткнулися комунальники, які ремонтували теплотрасу біля гінекологічного корпусу на вулиці Драгоманова. Тобто у місті вже тоді було виявлено кілька місць, які могли неабияк зацікавити істориків. Оскільки ні Тетяна Бикова, ні сам геофізик пояснити цього не могли, то вирішили звернутися по пораду до рівненського архітектора Валентина Дем’янова, який після знайомства з “Велесовою книгою” мав свій, досить нетрадиційний, погляд на древню слов’янську історію. І далі вивчення підземних ходів дослідники проводили вже втрьох. Обласна та міська влада, до яких вони звернулися по дозвіл на свою діяльність, їх, на щастя, підтримала.

Місто,

якого ми не шукали

Валентин Дем’янов та Олексій Андрєєв встановили, що древнє місто, частину території якого нині обіймає Рівне, називалося Суренж, тобто Сонячне місто. Заснований у 120 році, Суренж з 250 по 832 роки був столицею слов’янської держави-імперії. В період розквіту - в VII столітті - в ньому, стверджують дослідники, проживало до 120 тисяч мешканців.

Спочатку, запевняють науковці, навколо Суренжа було створене ядро держави - Волинь-Артанія. Зовнішнє коло міст-форпостів, зв’язаних між собою, сягало 800 кілометрів: Костопіль, Гоща, Острог, Шумськ, Кременець, Броди, Берестечко, Ківерці. Сама держава виникла з союзу чотирьох племен і називалася Дулібія-Рось. Слово “дулібія” означає “кулак”, по-слов’янськи “дуля”, і трактується ентузіастами “методу сканування” як “союз”. Відповідно, всі мешканці держави називалися дулібами, або ж росами.

Що вже зовсім неймовірно - дослідникам стали відомі імена всіх 97 великих князів Суренжа та Дулібіі, часи їхнього правління та навіть основні їхні діяння. Володарі Суренжа керували усім слов’янським світом, аж поки наприкінці VIII - на початку IX століття через низку епідемій чуми місто не було втрачене. Руйнували місто з 821 по 832 рік самі його мешканці, пізніше військові та жреці-гвардійці. Виконуючи наказ волхвів, вони спалювали зачумлене житло та руйнували його. На місці Суренжа через суворе обмеження доступу понад триста років ніхто масово не селився. А тому й місцину цю назвали Равне, тобто “Сонце, що зайшло” й, водночас, це “Сонце, яке ще має зійти”.

»Ефект бомби»

в науковому світі

Детальніше про таємниці давньої слов’янської держави можна дізнатися у щойно виданій Валентином Дем’яновим та Олексієм Андрєєвим книзі “Велич Дулібії - Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)”. Розкішний фоліант вражає не тільки змістом, а й чималою кількістю карт, схем, малюнків та фото.

Звичайно ж, видання такої книги не обійшлося без допомоги голови Рівненської ОДА Василя Червонія:

- Заангажовані історики давно і безуспішно шукають витоки древнього слов’янства, розміщуючи його осередки то на Віслі або Дніпрі, то Дунаї й Оці, обминаючи найдревнішу землю слов’янського світу - Волинь. Державу росів вони розміщують по всіх кутках, але не там, де вона існувала. Тому і виникла таємниця Волинської землі, таємниця слов’янства, таємниця Дулібії-Росі та Суренжа-Рівного.