Андрій ПІТУЛЯ: “У мене ще все попереду…”

Навчаючись у футбольній школі “Карпат”, Андрій Пітуля у складі своєї команди неодноразово ставав призером різноманітних дитячих та юнацьких футбольних турнірів у Молдові, Німеччині, Польщі та інших країнах, куди виїздила їхня команда. А коли Андрій навчався в 9 класі, команда 1990 року народження спочатку посіла друге місце в чемпіонаті України західного регіону, а згодом здобула срібні медалі Всеукраїнської першості серед восьми команд фіналістів. Цікаво, що в обох випадках випереджали львів’ян вихованці столичного “Динамо”.

Закінчивши школу “Карпат”, юнак потрапив до команди “Карпати-2”. Але після двотижневих зборів тренер повідомив Андрію, що він, через малий зріст, як для голкіпера великого футболу, не підходить команді.

Цього ж року Пітуля вступив до львівського інституту фізкультури і майже одночасно попросився на тренування до футзальної львівської “Енергії”. Протягом року Андрій тренувався під керівництвом Юрія Кобзаря, а коли з команди пішов голкіпер Кіркіж, який разом із Кардашем навчали воротарським тонкощам Пітулю, юнак став другим голкіпером команди. На початку другого кола в “Енергії” відбулися кардинальні зміни, колектив залишили досвідчені футболісти, і Пітуля зайняв місце у воротах, на той час кольори команди захищали молоді вихованці “Енергії”, ще одним воротарем львівської команди тоді був Петро Ільків (нині третій голкіпер цього колективу). Головний тренер Микола Сич довірив місце у воротах якраз Андрію Пітулі. За рік в Андрія закінчився контракт, що збіглося з об’єднанням “Енергії” і “Тайму”, та звісно місце у воротах дісталося більш досвідченому голкіперу Владу Лисенку. Тому Андрію потрібно було подумати перед тим, як приймати рішення. І він погодився на пропозицію МФК “Кардинал-Рівне” та переїхав у Рівне.

- Андрію, цьогорічний чемпіонат вперше проводиться під егідою Екстра-ліги. Твої враження від нього, якщо порівняти його з попередніми турнірами, чи зріс рівень, майстерність гравців?

- На мою думку, загальний рівень чемпіонату зріс, але шкода, що зменшилася кількість команд учасниць. У цьому аспекті Екстра-ліга звичайно поступається чемпіонатам попередніх років. Хоча, як на мене, майстерність виконавців загалом зросла.

- Ви відібрали такі потрібні очки в “Локомотива”, як на твою думку, вже можна назвати чемпіона, чи вся боротьба ще попереду?

- Важко сказати, але я вболіваю за “Енергію”, адже це моя перша команда, і вважаю, що львів’яни повинні взяти свої очки і здобути чемпіонство, навіть незважаючи на гру в Харкові.

- Твоє ставлення до легіонерів? Чи додають вони цікавості чемпіонату, чи їхня майстерність, навпаки, бажає бути кращою?

- Я не скажу, що гра всіх легіонерів мені до вподоби. Так, мені подобається Сержао і Біро Жаде, а ось за інших, я б не сказав, що вони “на голову вищі” за наших гравців, хоча так мало б бути.

- У чемпіонаті ви вже остаточно втратили надії на нагороди, а ось у кубку?..

- Звичайно боротимемося за вихід у “Фінал чотирьох”, який відбудеться в Івано-Франківську. Ми у цьому сезоні ще не вигравали в “Урагану”, то чому б це не зробити в кубкових зустрічах. У будь-якому випадку докладемо максимум зусиль, щоб засмутити “ураганівців”.

- Андрію, хто був твоїм першим тренером?

- У спортшколі “Карпат” у нас тренером команди був Роман Деркач, а тренером воротарів - Юрій Сусло.

- А як ти опинився в Рівному?

- В “Енергії” мені не було гарантовано місця у воротах, а тут Сергій Піддубний пообіцяв, що я гратиму. Тому, щоб не втрачати ігрової практики, в січні торік я погодився перейти у МФК “Кардинал-Рівне”.

- Твій напарник Віталій Дєнюжкін - не лише захищає власні ворота, а й неодноразово засмучував воротарів суперника чи-то зручною гольовою передачею, чи сам ставав автором голу. А як у тебе з цим справи?

- Пригадую, забив якось гол “Шахтарю”, граючи за “Енергію”. П’ятий польовий - Ромаріо не встиг помінятися з голкіпером. Федюк зробив мені передачу і я низом зі своєї половини пробив у порожні ворота. А ще один м’яч я забив уже в Рівному, коли ми 7:2 виграли в “Єнакієвця”. На цей раз я зловив м’яч і пробив з рук прямо під поперечину.

- Чи трапляються матчі, коли твоя команда перемагає, а ти не зовсім задоволений своєю грою?

- Після гри я для себе завжди роблю аналіз пропущених голів. Продумую різні варіанти вирішення того чи іншого епізоду гри, чи було б краще вийти на гравця, чи навпаки - залишитися на лінії воріт.

- Яким чином на тебе впливають пропущені голи?

- Вони мене заохочують до більш плідної роботи, примушують працювати з подвійною енергією, робити висновки, щоб в майбутньому намагатися не допускати аналогічних помилок. Взагалі, виходячи на гру, я налаштовую себе, щоб в жодному разі не пропустити.

- Хто найбільше допоміг тобі розвинути якості футзального голкіпера?

- Взагалі, правильно стояти у футзальних воротах мене вчили Кардаш і Кіркіж. Це ті дві людини, які мені справді підказували, як грати, що необхідно робити в тій чи іншій ситуації поблизу воріт. А ось завдяки Віталію Дєнюжкіну я зараз став краще грати ногами.

- Чи знаєш свої плюси і мінуси?

- Звичайно, але дозвольте мені це тримати в таємниці. На відміну від Віталія Дєнюжкіна, мені зручніше стояти ближче до воріт, так мене навчали мої попередні наставники Кардаш і Кіркіж. Звичайно, за потреби я залишаю ворота, але в більшості епізодів граю все-таки ближче до воріт.

- Твій тато теж був голкіпером, але у великому футболі. Чи слідкує він за твоїми виступами, дає свої поради?

- Тато приходить на ігри, і переглядає в Інтернеті голи, які я пропустив. Він мене не сварить за допущені помилки, а ніби радиться, що, мовляв, краще можливо було б зіграти по-іншому. Тобто, жодного разу я від нього не почув слів докору, а навпаки - батько мене завжди підтримує, як може.

- Коли твій тато на матчі, це впливає на тебе, чи ні?

- Намагаюся зіграти якомога краще. Завжди у Львові відчувається батьківська підтримка.

- Чи є у тебе серед воротарів кумир?

- Загалом немає, але мені подобається гра іспанця Луїса Амадо, а також воротарів з іспанської футзальної “Барселони”, а з українських воротарів імпонує гра Кардаша, Лисенка, Іваняка.

- З ким товаришуєш?

- З Юрієм Когутом, Мар’яном Маринюком, Віталієм Дєнюжкіним. Віталій часто мені дає поради, як правильно зіграти в тому чи іншому епізоді. Часом спільно розбираємо ігрові епізоди за нашою участю, визначаємо, як правильніше було б вчинити в тому чи іншому моменті.

- Можливо, перейдемо до твого особистого життя. Ти неодружений! А чи є в тебе дівчина?

- Мою подругу звати Тетяна Гончарук - це сестра дружини Олександра Бондаря.

- Якщо не таємниця, як ви познайомилися чи хто вас познайомив?

- Познайомилися ми в Рівному на дискотеці. Дружили і разом проживали з Михайлом Волянюком, він із своєю дівчиною йшов на дискотеку, запропонував і мені піти, там я і познайомився з Тетяною. Так з жовтня 2011 року ми і зустрічаємося.

- Чи є в тебе хобі або улюблене заняття у вільний час?

- Люблю порибалити, а також подобається збирати гриби. Правда, на рибалку їжджу частіше. Рибалю або з татом, або в компанії з друзями.

- Чи любиш слухати музику і яка тобі до вподоби?

- Музика мені подобається різна.

- А яким фільмам віддаєш перевагу?

- Історичним, бойовикам.

- До речі, а ти вмієш готувати?

- Уже вмію. Найулюбленіше блюдо - картопля підсмажена в духовці на маслі з м’ясом.

- А як справи з освітою?

- Закінчив чотири курси львівського “Інфізу”, планую продовжити навчання на 5 курсі, щоб мати повну вищу освіту і рівень спеціаліста. На жаль, магістра я не потягну.

- Чи є в тебе мрія?

- Мрій загалом багато. Я вважаю себе молодим, тому про майбутнє ще не замислююся. Життя покаже, який шлях обрати. Поки що завершувати воротарську кар’єру не збираюся.