Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №247 від 06.07.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Упродовж теми

Віддавши 200 грамів крові, отримуєш 50 грамів... вина

Бути донором - почесно, корисно, і вигідно. Свого часу я вирішили перевірити на власному досвіді, чи це гасло відповідає дійсності. Одного чудового дня, ще за часів Леоніда Ілліча, ми з подругою Тетяною відпросилися з роботи і прийшли на станцію переливання крові. Вже о восьмій ранку біля реєстратури купчилися люди, а в коридорі вишикувалися черги до терапевта, венеролога і лаборантки, яка визначає групу крові та вміст гемоглобіну.

Працівниця реєстратури взяла наші паспорти і швиденько заповнила бланки донорських карток, після чого ми прилаштувалися у хвіст черги, щоб пройти медкомісію. Нам, новачкам почесної справи донорства, все здавалося надзвичайно урочистим і суворим. Та роздивившись на всі боки, ми помітили, що переважну більшість “одноразових” донорів складають молоді люди з явними ознаками похмільного синдрому: руки тремтять, очі червоні, запах перегару, невдало замаскований за допомогою м’ятної цукерки… Як стало зрозуміло з їхніх балачок, добре гульнувши напередодні, роботяги мусили знайти якусь “відмазку” для майстра та профкому. Стати в такому вигляді до верстату або сісти за кермо вантажівки було неможливо з точки зору безпеки праці, а прогул без поважної причини означав утрату премії та “тринадцятої зарплати”. Віддавши ж 200 грамів крові на користь медицини, донор отримував довідку, яка давала дозвіл на два дні відгулу, та талончик на комплексний обід, до меню якого, крім трьох обов’язкових страв, входили ще й 50 грамів червоного вина. У день здачі крові можна було з чистою совістю відпочивати вдома, а другий відгул приберегти про всяк випадок. Зазвичай, ці відгули протягом року накопичувалися, і потім всі разом приєднувалися до чергової щорічної відпустки.

Про все це ми дізналися, коли вже стали досвідченими донорами і ходили до “вампірів” у білих халатах кожні два місяці, - частіше кров здавати заборонялося, адже потрібен час на її відновлення.

Згодом ми з Тетяною почали здавати кров за плату, а потім перейшли до “вищої ліги” - донорів плазми. Та перехід до цього складного виду донорства став моєю фатальною помилкою. Спочатку у крові донора плазми повинен утворитися запас інтерферону. Для цього нам зробили щеплення. Витримавши три страшенно болючих уколи, після яких підвищувалася температура, “ломило” кістки і тижнями неможливо було поворухнути рукою - щеплення робилося під лопатку, - ми, нарешті, влилися в ряди донорської “еліти”: плазму можна здавати кожного тижня, адже всі інші складові крові, після відокремлення від плазми, знову повертаються у вени донора. Окреме слово про вени: вони у мене товсті, як канати, у них легко попасти товстезною голкою для забору крові. А от у Тетяни - тоненькі, сховані глибоко під шкірою. Тож подруга настраждалася від крововиливів і синців, а я відбулася лише здоровенними дірками на згині руки, шрами від яких і досі викликають у оточуючих підозру щодо моєї наркотичної незалежності. Але за ці страждання досить добре платили - 20-25 карбованців за одну здачу. Куди я витрачала ці “шалені” гроші? Згадайте ті часи: голі прилавки магазинів, черги за ковбасою.

Навпроти станції переливання знаходився гастроном, у якому працював знайомий м’ясник. Отже, одразу після процедури “перегонки” крові ми з подругою йшли у м’ясний відділ і закуповували на цілий тиждень м’ясо, печінку, ковбасу. Якось я не втрималася і пожартувала вдома: “От ви зараз обідаєте, ви думаєте, що борщ із яловичиною їсте? Ні, це ви мою кров п’єте!” Мабуть, за цей чорний гумор мене покарав Бог: наступного тижня, прийшовши на черговий “вилив”, я отримала не зовсім чемну відмову. “Більше можете до нас не приходити, у Вас гепатит “С”. Зараз ми вам випишемо направлення на обстеження, станете на облік у міській поліклініці, а ваші плазма і кров нам не потрібні”. Від несподіванки я не відразу зрозуміла, чим завинила: адже вірус гепатиту “С” передається лише через кров. Протягом останніх двох років я нічим не хворіла, не “кололася”, навіть, вибачте, сексом не займалася, - не було з ким. Отже, гепатит я “підчепила” саме на станції переливання крові. А переді мною навіть не вибачилися, не кажучи вже про відшкодування моральних та матеріальних збитків.

Ось така-то вона: корисна, вигідна і почесна справа - донорство. Хоча, якби не вірус, я, мабуть, і донині віддавала б свою кров тим, хто її потребує: пацієнтам лікарень, потерпілим у аваріях тощо. Це не шкідливо і не важко, навпаки, організм після здачі крові оновлюється. А стежити за тим, щоб така прикра історія, яка сталася зі мною, не повторювалася, повинні медичні працівники станції переливання крові.

06.07.2006Валентина, м. Рівне



Рівне-Ракурс №10 від 06.07.2006p. 
На головну сторінку