»Від Деражна до Постійна Україна - самостійна»

Від контори лісництва до села йду тінистою алеєю, по обидва боки якої ростуть столітні ялини і сосни. У цьому парку років сорок тому на початку осені відбувалися сільськогосподарські виставки. Тут стояли навіси, під ними - велетенські диво-гарбузи, качани кукурудзи. Кожен, хто мав чим похвалитися, привозив урожай на “виставку досягнень”. Привозили звірів із мисливських господарств: сарн, оленів, диких кабанів. Так відзначали в ті часи День працівника сільського господарства.

Далі мій шлях іде повз колишні майданчики “Сільгосптехніки” та “Сільгоспхімії”. Купи бур’янів, з яких стирчать залізобетонні “ребра”. За ними - паркан пожежної частини, склади обласної цивільної оборони.

Деражненська сільрада мирно співіснує під одним дахом із конторою приватного сільськогосподарського підприємства “Світанок”. У господарстві вирощують картоплю елітних сортів, льон, розводять свиней. Тут трудяться близько 200 колишніх колгоспників

Як розповіла секретар сільської ради Валентина СТЕПАНЧУК, в селі проживають нині близько 2100 мешканців.

Понад 100 із них вчителюють у загальноосвітній та музичній школах. Працюють деражненці у санаторії “Червона калина”, районній лікарні. Багато людей зайняті у лісовій та лісопереробній галузі. Деякі колишні колгоспники перекваліфікувалися на підприємців і розвивають малий та середній бізнес у сфері послуг та торгівлі. Пекарня, два ковбасних цехи - ці приватні підприємства постачають нині свою продукцію у приватні ж магазини і кафе.

Займаються деражненці автоперевезеннями, охоронними послугами, розводять рибу у ставках, наймаються на сезонні роботи до польських приватників, доглядають дітей та стареньких сеньйор в Італії, Іспанії, Португалії. Бригади будівельників із числа наших односельчан їздять на заробітки до Москви, Києва... Звичайно, є і безробітні: на обліку у центрі зайнятості перебувають близько сотні жителів Деражного. Та загалом, - підсумовує Валентина Михайлівна, - живуть не бідно.

Гучномовець на стовпі транслює новини на весь майдан, де зранку до обіду вирує базар. Порожній постамент перед районною лікарнею - німе нагадування: “Не сотвори собі кумира!” На стіні магазину - меморіальна дошка на честь тувинських добровольців - визволителів від німецько-фашистських загарбників.

Дорога до Деражного біжить крізь ліс. Кажуть, у часи воєнного лихоліття саме у цих хащах відбувалися “перевтілення”: енкаведисти перевдягалися у однострої УПА і під виглядом повстанців скоювали провокаційні набіги на обійстя селян, а десь поблизу, в гущавині лісу, вояки УПА переодягалися у військову форму радянського зразка і вирушали у розвідку до обласного центру. Як було насправді, старожили села згадують неохоче. Валентина Михайлівна запевняє, що нині деражненські ветерани не воюють між собою. Навіть минулі вибори не стали для представників різних партій приводом для непарламентських сутичок. Неабияка заслуга у збереженні миру і спокою на селі належить, на думку секретаря сільради, священику Хрестовоздвиженської церкви Віктору Чабану. “Толковий батюшка”, - говорять про нього прихожани.

Навпроти церкви зберігся старовинний будиночок. У ньому нині розташована аптека, а у 1941 році тут працював відомий художник-графік, боєць Української повстанської армії Ніл Хасевич. Він врятував від розправи німецьких зайд чимало земляків. Тепер на будинку меморіальна дошка, що свідчить про Ніла Хасевича як про мирового суддю.

Історія села Деражне налічує чимало буремних років. Перша згадка про нього датована 1577 роком. У ХVІ столітті з’явилася у Деражному караїмська громада, що була знищена козаками Гонти. Караїмські мудреці і поети жили у Деражному, їхні надгробки знаходили донедавна поблизу єврейського цвинтаря, у лісі біля садиби графа Потоцького, на високому березі Горині.

У Деражному мешкала в маєтку свого сина, Федора Федоровича Андро, красуня Ганна Олексіївна Оленіна-Андро, якій Олександр Пушкін присвятив вірші “Я вас любил” і “Что в имени тебе моем?”.

Ці та інші історичні подробиці по крихтах збирає краєзнавець, що живе у Деражному - історик і філолог, поліглот Володимир Шабаровський. Та про самого пана Шабаровського легше довідатися з Інтернету, за допомогою якого вчений обмінюється інформацією зі своїми колегами в усьому світі.

Отаке воно - село Деражне та його люди.