Казус 11 травня…

Що це означає? Те, що двомісячного простою реальний сектор економіки не витримає. Навіть ті підприємства, які працюють, мають величезні проблеми через зупинку міжміського пасажирського транспорту і частковий параліч транспорту міського. Що ж нам всім обіцяє центральна влада?

Багато. Зокрема, допомогу усім безробітним. Небагато, але усім. Спробуємо спрогнозувати на прикладі Рівного скільки буде безробітних вже в травні. Не працюють і не відомо коли запрацюють усі базари, а це тисяч десять людей, які задіяні в цій галузі. Громадське харчування – ще тисяч п?ять, а то й більше. Непродовольчі магазини та торгівельні центри, як мінімум три тисячі. Сфера послуг та фірми, які обслуговують реальний сектор економіки – тисяч п?ять. А ще є транспорт, будівництво, сфера розваг, нотаріуси, заробітчани і так далі. Тобто, можна сміливо говорити, що принаймні на певний час тільки в обласному центрі без роботи залишиться до п?ятдесяти тисяч чоловік. Якщо кожному з них платити хоча б по дві тисячі гривень на місяць, то витрати бюджету складуть скромні сто мільйонів гривень на місяць… Це лише потреби одного, доволі невеликого міста і лише за один місяць. А якщо, ситуація в економіці не покращиться, то ці сто мільйонів треба буде платити до кінця року. Тоді витрати сягнуть астрономічних 800 мільйонів гривень. Тобто, головною статтею видатків для державного бюджету стане виплата по безробіттю. Щось в це якось слабо віриться.

Далі бізнесу обіцяні дешеві кредити по 5 чи навіть по 3?% річних. Коли почнуть давати і кому – не зрозуміло. Спробуємо зрозуміти, хто на них зможе розраховувати. Візьмемо простий приклад. Невеличка фірма, яка має 10 автобусів, які їздили по внутрішньообласним маршрутам. Вони стоять з середини березня і навряд чи до кінця травня зможуть почати працювати. На фірмі працює тринадцять чоловік з середньою зарплатнею в 6000 гривень. Якщо до кінця березня людей можна було відправити в неоплачувану відпустку, то квітень і травень потрібно їм платити, і не тільки їм, а ще за них державі. Це майже сто тисяч гривень на місяць. До того ж, за стоянку та охорону транспортних засобів теж треба заплатити. Отже збитки – як мінімум двісті тисяч за два місяці простою. Добре – дозволили їздити. За що купувати солярку, ремонтувати автобуси, де взяти гроші на зарплату працівникам? Правильно, взяти кредит під 3?% річних. Однак як його повертати? Мінімум рік такій невеликій транспортній фірмі доведеться працювати у збиток, адже і до кризи пасажиропотік був не дуже великий, а сьогодні, через падіння доходів населення, їздити будуть значно менше. В таких умовах реальному сектору брати кредити просто економічно невигідно, бо навіть відсотки платити буде неможливо. Хоча тут можна бути спокійним – навряд чи обсяги пільгового кредитування будуть значними.

Що ще? Пенсіонерам продовжують обіцяти виплатити по тисячі гривень, а тим хто старше 80-ти років – по п?ятсот гривень на місяць… А ще індексація пенсій. Враховуючи нинішній рівень пенсій, всі ці заходи аж ніяк з пенсіонерів не сформують платоспроможних покупців, які зможуть «витягнути» з важкої кризи реальний сектор економіки.

Якщо підсумувати нинішній стан нашої економіки, то можна лише згадати відоме прислів?я: «порятунок потопаючого – справа самого потопаючого».