Я теж хочу вирости!

…Дитинка народилася маленькою, всього два кілограми. Попервах батьків це не насторожувало, думали, ще виросте, тож дівчинка. Тим більше, зі старшим сином усе гаразд - росте собі хлопець нівроку. Лише перед школою, коли Настя почала проходити різні медкомісії, у батьків відкрилися очі на те, що донька вельми відстає у зрості і що саме таке відставання зумовлює численні хвороби, з яких малу витягують усі гуртом: лікарі, батьки, бабуня та родичі. Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин - остання лікувальна установа, де за направленням з Рівненського обласного ендокринологічного диспансеру побували Настя з мамою. Поїхали вони з Києва додому із невтішним діагнозом: синдром Ларона, нанізм, генетично зумовлений. У цій поважній установі, серед іншого, порадили лікувати Настю препаратом ІПФР-1 - інсуліноподібним фактором росту, що під впливом гормону росту синтезується у печінці, якого в Україні нема й ніколи не було. Ні за рецептом, ні за гроші… Також київські лікарі наказали Насті обстежуватися в ендокринолога за місцем проживання.

Дитячий ендокринолог Рівненського обласного ендокринологічного диспансеру Людмила МІНІЧ розповіла “РР”, що проблема низькорослості в дитячій ендокринології хоч і рідкісна, проте не нова. І за всіма дослідженнями та аналізами, які робилися Насті, видно, що власний гормон росту вона має. Його лише треба, так би мовити, підштовхнути, щоб тканини організму на нього зреагували. Цю проблему необхідно вирішити до початку періоду статевого дозрівання, оскільки усунути дефіцит росту після початку статевої зрілості вже, на жаль, неможливо. Отож, лікувати дитину варто, поки зони росту відкриті. На питання, де взяти препарат, лікар тільки скрушно похитала головою та відповіла, що “раз у Києві не знають, то ми й поготів”.

Натомість свояки Совостянових, які працюють в Італії, стверджують, що італійські медики змогли б позбавити дитину синдрому Ларона. Але на міждержавному рівні. Тобто треба, щоб українські владці офіційно звернулися до італійського міністерства здоров’я з проханням допомогти Настусі.

Регулярне перебування Насті в лікувальних закладах, звісно, позначається на її світосприйнятті, коли лікарня стає домівкою, а друзі постійно змінюються, і тому до всього потрібно весь час пристосовуватися. Та все ж поки Настя залишається дитиною, вона хоче гратися, вчитися, спілкуватися. Нам дівчинка розповіла, що їй подобається вчити уроки і що вона любить свою вчительку з Клеванської школи-інтернату Галину Захарівну. У Насті гарний каліграфічний почерк, вона любить писати, а ще - малювати високі стрункі дерева, які сягають сонця та неба, і високі будинки. Та найбільше Настя любить говорити про те, що скоро й вона виросте високою-високою, як модель.

Ольга ЯРОШ

Фактично кожна третя дитина, яка звертається до лікаря-ендокринолога, має патологію росту. Сьогодні в Україні є близько 502 дітей, у яких діагностують карликовий зріст та інші форми нанізму. Гіпофізарний нанізм - рідкісна хвороба. Вона виникає через відсутність в організмі дитини гормону росту. Як правило, такі діти перестають нормально рости вже у трирічному віці. Якщо хворобу не лікувати, дівчатка виростають не вищими, ніж 125 сантиметрів, хлопчики - 130. На Рівненщині діток з патологією росту - 30, двадцятеро з них мають діагноз - гіпофізарний нанізм, решта - інші генетичні вади, які не дають їм рости.

Нечутливість до первинного гормону росту вперше дослідив та описав ізраїльський учений З.Ларон у 1974 році. За Лароном, дефект розвитку людини обумовлений генетично і призводить до карликовості під впливом недостатньої дії соматотропного гормону (СТГ), або гормону росту.