Бабині гризоти

Мама каже, що осінь навіює на неї сум, їй хочеться плакати. А я так люблю осінь! Мама каже, що якийсь поет дуже любив осінь і писав гарні вірші про цю пору, але не пригадує його імені.

Тато оре город. “Вйо! Вйо!” Кобила тягне, вона мудра, слухається тата, він за неї дбає, насипає вівса і дає цукрового буряка. Веземо повен віз бараболь. “Вйо! Вісьта! Гайта!” Кобила тягне воза, я сиджу зверху на тих бараболях, теплих, вони ще пахнуть землею, такі великі і тверді. Один дядько каже: “Бараболя – то наш другий хліб, чоловіче”. Будемо на вечерю варити пюре і ще цибульку зі шкварками мама підсмаже. Буде смачно. “Тррррр… Гооов!” Приїхали. Тато зсипає бараболі до льоху, такий гуркіт, здається, зараз хата розвалиться, бараболя котиться в льох, будемо мати що їсти цілу зиму. Мене болять крижі, бо весь день ґрацяли бораболі, мама натирає мене якимось розчином, обмотує шерстяною хусткою, каже, що скоро має стати легше.

Баба вже не гризеться городом, вже скопали. Баба гризеться тепер патиками. Тре купити патиків на зиму і вугілля. Баба завжди чимось гризеться. А ще студня поламалась, як на зло. Баба завжди має якісь клопоти.

Несемо з мамою верето борачиня до січкарні, мама каже вважати на пальці, бо ножі дуже гострі. А завтра я буду пасти корову після обіду. Пожену її до лісу, буду читати нові книжки, тато купив цього тижня в Золочеві на базарі. Візьму з собою пів літри молока, пару налисників з сиром і буду читати, пасти корову і читати…