Вітя чи Юля?

Чому? Є три причини. Перша - прагматична: і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко не один рік очолюють найбільш впливові загальнонаціональні політичні організації. Інші кандидати у президенти - новоявлені - свої команди “збили” недавно і нашвидкуруч. Що легко приходить, швидко минає. І навіть великі фінансові вливання тут не допоможуть.

Натомість наші двоє головних героїв роки нелегкого видирання на Олімп витратили не тільки на підвищення рівня власного добробуту. А ще й на те, щоб пустити глибоке коріння в органах влади й місцевого са-моврядування. Надійний фундамент - гарантія міцності будинку. Це вам кожен будівельник скаже. Робота у партійних осередках та розширення членської мережі теж працює на лідерські партії. Додайте сюди достойне матеріальне задоволення співробітників партійних офісів - поки що тільки “Наша Україна” осоромилася кількамісячною заборгованістю по зарплаті для “своїх”, та часом результативну роботу депутатів в округах, і зрозумієте, як непросто скинути з естафетної доріжки досвідченого спринтера. Бігуни на довгі дистанції вміють розподіляти сили, розумно їх витрачати, та концентруватися перед фінальним забігом.

Причина друга. Ораторсько-психологічна: Янукович і Тимошенко - непересічні особистості та лідери суспільної думки. Таємниця Юлиного впливу на масову свідомість наукою поки що теоретично не обґрунтована, але від того він не слабшає. Скільки б не розвінчували ворожо налаштовані політтехнологи виступи Тимошенко, а вона вийде перед народ... і аудиторія в кишені. Про роботу на мітингах - взагалі мовчу. Люди Юлю слухають і плачуть. Слухають і плачуть...

Виступи Віктора Федоровича - інша справа. Але їх теж дуже люблять. Іноді навіть здається, спічрайтери навмисне пишуть йому складні тексти, щоб їх калічити. Тексти, звісно, а не спічрайтерів. Очікування чергового “ляпа” у промові політика привертає до його виступів підвищену увагу. А, оскільки діапазон перекручувань у Януковича доволі широкий - від прізвищ письменників до географічних назв, кожна цільова аудиторія може взяти від Віктора Федоровича щось своє.

А якщо говорити серйозно, то слова Президента, прем’єр-міністра, спікера парламенту, голови опозиційного уряду та “силовиків” привертають увагу громадян кожної держави. Працює підсвідомість: від того, що вони скажуть, залежить, що з нами буде. Правило це діє і в Україні. Нудна балакучість, розходження слова і діла та надмірні просторікування довіру до заяв Віктора Ющенка підірвали. Тимошенко і Януковичу це тільки на руку, бо серйозної конкуренції з боку Володимира Литвина на виборах вони не відчувають, а “силовики” у нас слабкі.

Що стосується месіджів та коментарів лідера “Фронту змін” та інших “перших непрохідних”, то вони часом мудрі, яскраві, та й увагу привертають. Але не більше. Безкінечна балаканина на ток-шоу, солодкі обіцянки і вміння віртуозно володіти язиком під час виборчої кампанії важливі - без сумнівів. Проте їх надмірна кількість вже передала куті меду. “Яка мудра людина, скільки мов знає, а що воно їй дає? І головне - яким боком допоможе мені сьогодні нагодувати дитину чи завтра повернутись на роботу?” - знову ж таки процитую викристалізовану в жарті народну мудрість.

Причина третя - життєво-філософська: за час, що минув з попередніх виборів, ми досхочу наїлись того, за що боролись. Тепер боляче... “Суспільство зараз займає позицію зацікавленого спостерігача. Справжнього глибинного громадського руху на підтримку хоча б однієї політичної сили, немає ні в регіонах, ні в центрі, ні на рівні громадських організацій”, - каже політолог Андрій Єрмолаєв. А якщо немає яскраво вираженого лідера довіри, то схиляєшся до того, кого давно знаєш.

І Тимошенко, і Янукович мають давно напрацьований електорат. Ті, кого хвилює проблема другої державної - у цю кабінку, хочете доотримати тисячу і обожнюєте перманентні революційні перетворення - вам сюди. Звісно, Тимошенко і Янукович будуть боротися за розширення електорального поля і прихильність нових виборців; зрозуміло, що борня їхня буде не на життя, а на смерть; ясно також, що переможцю дістанеться все. Це - їхні політичні ігри. Наша справа - чітко розуміти, що навіть коли “при всем богатстве выбора другой альтернативы нет”, варто зважувати і аналізувати. Зрештою, з двох вибирати значно простіше - або пан, або пропав.