В своїй неволі вільна я

І не знімай із мене слів,

Моя молитва завершилась!

Не говори, що не хотів,

Тобі одному я молилась!

В своїй неволі вільна я,

По полю вітром розлітаюсь.

Я нечия, вже нечия!

Я просто, Воля, називаюсь!

Я співаю сонети Весні…

Моя сукня із променів сонця,

Це природний від Бога гламур...

І блакитна небесна доріжка

Не зрівняєш із “Домом Кутюр”...

Наче птаха, лечу я ходою...

Я співаю сонети Весні...

Оживає від сну все зі мною...

Зацвіте життя ще й у тобі.

Розсиплюся над ранок по весні…

Розсиплюся над ранок по весні...

Роса душі - це трави, вільне поле...

Вплітатимуть слова свої в пісні...

У них забарвлення небесно-волошкове...

В тих днях, напевно, загублюсь...

Молюся вітром,

ще чимсь проростаю....

Над вечір знову опущусь,

Росою щастя трави повкриваю.

Укрий мене собою

Укрий мене собою!

Моя душа тремтить.

Я так боюсь прибою!

Та час уже летить...

Об камінь б’юсь думками,

Штовхає течія!

Тримай мене руками,

Бо морем стану я!

Бо розбіжусь по світу,

Чи світ збіжить в мені!

Збирай мене пролиту

У себе на вікні!

Чорно-біле намисто

Нанижу я намистом день,

А вечір сховаю в кишеню.

Закрию від совісті тінь,

Щоб не стала чужою мішенню.

Маску “Щастя” купувати не буду,

Бо ж несправжнім стане кіно.

Про аншлаг зі сльозами забуду,

Нецікаве для мене воно.

Чорно-біле намисто, а мрію про біле.

Чорно-біле кіно, а колір знайду.

Завтра буде не чорне, а сіре.

Стане білим, а з ним

до Бога прийду.

Голгофа

У кожного своя Голгофа,

А хрест несеш усе життя.

Та наче чорна птаха дрофа

Штовхає в спину - йди в сміття.

Думки мої для мене - хрест,

Слова - свинцеві каяття.

Я чую вереск - це протест.

Для мене Храм - моє Життя!