![]() |
№241 від 25.05.2006p. |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Спортивні зірки Рівненщини
Людмила КОщей - одна з небагатьох, кому пощастило досягти найвищої вершини - взяти участь в Олімпійських іграх. Зараз колишня зірка легкої атлетики виховує двох маленьких синів, працює викладачем фізичного виховання, тренує дітей в ОДЮСШ і з упевненістю дивиться у майбутнє.
- Людмило, як давно ви пішли із великого спорту, і, якщо не секрет, чим займаєтеся зараз?
- Кар’єру завершила у 1997, через рік після Олімпіади у Атланті. Вирішила більше уваги приділити сім’ї. Працюю викладачем фізичного виховання у НУВГП, а за сумісництвом - і тренером в обласній ДЮСШ “Колос”.
- Розкажіть, як починався ваш шлях до Олімпіади.
- Займатися спортом розпочала з 12 років. Якось до нас у школу прийшов новий тренер - Анатолій Іванович Кашуба (майстер спорту з метання списа) - він і побачив у мені талант. На той час я вже вигравала абсолютно всі дистанції у своїх однолітків. Згодом почала брати участь у районних та обласних змаганнях. Навчаючись у дев’ятому класі, виграла Кубок України. У 1985 була другою вже на Чемпіонаті України і потрапила до збірної республіки на Чемпіонат Радянського Союзу. Пізніше, після розпаду СРСР, постійно брала участь у міжнародних турнірах вже у складі команди незалежної України. А потім були Олімпійські ігри... Звісно, що виступ на Олімпіаді. З цим ніщо не зрівняється. Відчуття того ажіотажу навколо нас (спортсменів), напруження, смак справжньої боротьби просто неможливо забути.
- Рішення завершити кар’єру прийшло раптово, чи ви планували це заздалегідь?
- Ще до Олімпіади вирішила, що виступатиму лише рік, максимум - два. Хотілося мати повноцінну сім’ю: чоловіка, дітей. Спорт же вимагав повної самовідданості. Якщо раніше головним у житті була кар’єра: виступи на європейських змаганнях, підготовка до Олімпіади, а метою - якнайкраще виступити в Атланті, то згодом усе це відійшло на другий план. До речі, якраз перед Олімпійськими іграми я вийшла заміж. Пам’ятаю, шлюб зареєстрували 27 червня, а вже за два дні наша збірна відлетіла до США. Отак ми з чоловіком одружилися - і розбіглися (сміється).
- Скажіть, де і як ви познайомилися зі своїм чоловіком?
- На Кубку України у Львові. Він теж бігун - стаєр. У команді Рівненської області я була єдиною дівчиною, тож мене підселили у кімнату до представниць команди Закарпаття, за яку і виступав мій майбутній обранець. Після змагань ми листувалися, їздили один до одного в гості, а потім вирішили одружитися.
- А яку мету ви ставите перед собою зараз?
- Виховати власних дітей (маю двох маленьких синів) та підготувати гідну собі заміну серед маленьких спортсменів у ОДЮСШ. Нещодавно у Рівному проводилися обласні змагання з легкої атлетики і маю сказати, що у нас є юні таланти.
- Чим плануєте займатися у майбутньому?
- І надалі викладатиму у НУВГП. Мені там дуже подобається. Крім того, викладацька робота простіша, ніж тренерська: студента не треба примушувати - він сам хоче заробити оцінку. Працюючи тренером, потрібно постійно доводити молоді, що тренування є необхідною складовою успіху, що без постійного самовдосконалення, одним талантом та фізичними даними нічого досягнути не можна.
- Людмило, чи змінили б ви щось у своєму минулому, якби могли?
- Мабуть, багато чого. Насамперед, своє ставлення до спорту у юності, коли тренер постійно бігав за мною і вмовляв не прогулювати тренувань. Якби не його настирливість, я навряд чи потрапила б у великий спорт.
- Чи хотіли б ви, що ваші діти пішли по стежинці матері - стали бігунами?
- І так, і ні. Я вже залучаю їх до занять спортом - разом бігаємо, стрибаємо. Це корисно. А з іншого боку, атлетика, як і будь-який інший спорт - це безперервні тренування та фізичні навантаження. Просто шкода дитину. Тож це питання у нашій сім’ї поки що залишається відкритим.
25.05.2006 | Роман СВИРИДА |
Рівне-Ракурс №241 від 25.05.2006p. На головну сторінку |