“І терня станеться за рожу”

Серед імен Великих Українців ім’я Івана Огієнка (митрополита Іларіона) шановане особливо. Тож приємно усвідомлювати, що своєю високістю воно доторкується і нашого волинського краю. У 1903 році фельдшер І.Огієнко екстерном склав іспити в Острозькій класичній гімназії і отримав матуру - свідоцтво зрілості. Це дало йому право вступити на навчання до університету. Згодом, коли Улас Самчук редагував у Рівному газету “Волинь”, то мав стосунки із посланцями холмського владики Іларіона. Про це ми читаємо в Самчуковій книзі споминів і вражень “На білому коні”: “Нас відвідувала безконечна кількість відвідувачів і гостей - зі сходу і заходу. Майже всі, що подорожували через Рівне, не минали нашої редакції, а то й моєї приватної хати. Доводилося часто приймати емісарів конкуруючих церковних ієрархій - митрополита Дениса Варшавського, митрополита Іларіона Холмського, архієпископа Луцького Полікарпа, які вели свою політику і мобілізували для цього нашу опінію”.

Творчі набутки цієї людини просто вражаючі. Тут і “Дохристиянські вірування українського народу”, і “Словник Шевченкової мови”, і двотомна “Історія церковно-слов’янської мови”, і чотиритомний “Етимологічно-семантичний словник української мови”. Митрополит Іларіон звершив другий в історії українського народу та історії його Церкви переклад Біблії, присвятивши цій подвижницькій праці сорок років. А ще були непроминального значення роботи “Українська культура” та “Українське писання” (граматика), тиражі яких були на той час (1918 рік) нечувано великими - понад мільйон примірників кожна; ще були фундаментальні “Історія українського друкарства”, “Історія української літературної мови”, “Українська Церква за час Руїни”, “Поділ Єдиної Христової Церкви і перші спроби поєднання її”, “Книга нашого буття на чужині”... Спромігшись навіть на одну з таких праць, людина вже обезсмертила б своє ім’я в історії України. А тут маємо таке розкрилля таланту!

Не менш ваговитими були і Огієнкові організаторські діяння. Він був одним із утверджувачів Українського державного університету в Києві за уряду гетьмана Павла Скоропадського 1918 року. Був засновником і першим ректором Кам’янець-Подільського університету до 1920 року. За часів Директорії був Міністром освіти в уряді УНР, а згодом - Міністром віросповідань аж до 1924 року. Це йому уряд Української Народної Республіки доручив скласти програму Свята Проголошення Акту Соборності України та очолити ці урочистості. Він і визначив дату Свята Злуки - 22 січня 1919 року.

Коли уряд УНР силою воєнно-політичних обставин змушений був переміститися в Польщу, “в тодішньому тимчасовому “центрі” Української Народної Республіки, яким був Кам’янець-Подільський, з доручення Симона Петлюри залишився, як найвищий представник уряду, Головноуповноважений уряду УНР, проф.І.Огієнко; і на цьому становищі він фактично, тут на місці, мусів узяти на себе обов’язки керування державним апаратом УНР - від листопада 1919 року по 1920 рік” [Юрій Мулик-Луцик. “Усопшому Митрополиту Іларіону в пам’ять на віки вічні”].

Однак книгою “Твою тільки луку ці руки косили” представлено автора-поета. Автора, який із висоти свого поважного віку мав повне право виголошувати для нас усіх святу істину про сенс людського буття:

Найбільше щастя: для Народу

Віддати все своє життя,

Покласти душу за Свободу,

Прийнять за нього й розп’яття!

(“Українському народові у дні мого сімдесятп’ятиліття”)

Художня палітра Івана Огієнка досить багатобарвна. Його твори насичені ємкими й оригінальними образами, що пробуджують чуття і творять відповідний настрій.

І грім гримів, й огні палали,

І різали мечами землю,

Й впинались в неї, як стожала,

А я в страху душею внемлю...

(“В огні і бурі”)

Співала пташка на калині

І все цвіло навкруг весною,

Луна стелилась по долині

Так ніби стрічкою ясною...

(“Весінні гімни”)

За життя автор створив сотні ліричних віршів, друкував їх у різних періодичних виданнях. Тож не можна повністю погодитися зі згаданим вище Юрієм Муликом-Луциком, що “поетична форма у нього - це тільки засіб, що служить його мислительській меті”.

Поезія Іларіона-Огієнка є насамперед вираженням стану душі, виливом глибоких почувань автора, переживань і мрій. Високість мрій і дум віддзеркалюється повною мірою і у стилі авторського письма. Це особливо помітно в автобіографічній поемі “На Голготі”. У ній, оглядаючи шлях, пройдений героєм поеми Іваном Бориною, своїм прототипом, автор зізнається:

Життя йому вложить хотіло

Все серце в мертвую труну,

Господь же вклав живу струну

Бреніть на подихи всі сміло.

(“На Голготі”. С.8).

Борина був, як гусла Божі,

Що плачуть з леготом в недолі,

Й на кожні подихи ворожі

В душі його стогнали болі.

(“На Голготі”. С.33).

Прагнучи відродити в українській літературі призабутий жанр містерій, митрополит Іларіон багато уваги приділив праці саме в цьому жанрі. Тож у першому томі своїх творів, який побачив світ у 1957 році у Вінніпезі, автор вмістив свої філософські містерії. Том завершено післямовою про релігійну поезію. На нашу думку, ця післямова є своєрідним ключем до розуміння усього поетичного доробку Івана Огієнка. Тому її і вміщено у даному виданні.

На закінчення хочу ще раз повторити слова Поета:

Люби всій Край, як любиш Бога,

А свій Народ, як Матір Божу,

Тоді Голгота - в Рай дорога.

І терня станеться за рожу.

(“Українському народові у дні мого сімдесятп’ятиліття”)