Рівненський фотограф робив знімки, занурившись у воду

Зробив серію фото в козацькому таборі “Гайдамаки”. Особливо захопила гра “лава на лаву”, де відображені емоції козаків, які по­чоловічому змагаються один з одним. Це не просто спортивна забава, чоловіки в боротьбі віддаються цій грі стовідсотково, тому і фото вийшли теж дуже емоційними. Та й, завдяки старовинним яскравим костюмам, ця гра цікава, як театралізоване дійство.

Люблю фотографувати й регбі, тут теж видно емоції спортсменів на їх обличчях. А ось, скажімо, емоційність гонщиків­спідвеїстів показати важко, адже обличчя закриті масками. Але й тут мені вдалося розкрити емоції та драматизм змагань. На фото зображено розпач словенського гонщика, який на одному з віражів не втримав мотоцикла та впав. Фото зроблено під час проведення Чемпіонату Європи зі спідвею в 2011 році, тоді цьому гонщику постійно не щастило, і сюжет накльовувався сам собою. А ось на конкурсах цей драматичний знімок отримав одразу кілька нагород. У липні цього року на фотоконкурсі­“колі” “CIRCUIT EXHIBITION OF PHOTOGRAPHY “ROCK 2013”, що об’єднав фотоконкурси в чотирьох містах країн Сербії та Болгарії. Там за це фото отримав дві золоті медалі. Також за світлину, яку назвав “Невдаха”, виборов золоту медаль Союзу фотохудожників Європи в сербському місті Зажечар та золоту медаль Болгарської спілки фотохудожників у місті Відін.

Серед пейзажів у мене представлені такі географічні точки як Полісся, Дністер, Карпати, Туреччина. Коли їхав на відпочинок до Туреччини, то обирав спеціально цікаві райони, де є гори або ліс. Якось потрапив до дикого турецького каньйону Кемер, яким закінчується шлях гірської річки. Для того, щоб потрапити в середину каньйону, треба було проплисти деякі ділянки, де глибина сягала 2­3 метри, а відстань ­ кілька кілометрів. Тому запаковував фотокамеру в туристичні водонепроникні мішки, чіпляв на спину рюкзак, штатив та пропливав усі ділянки в середині каньйону. Щоб зробити фотознімок, шукав мілину, де було води до пояса або до колін, та ставив фотокамеру на штатив. Хоча температура повітря була плюс сорок, але гірська вода надто холодна, що ускладнювало зйомки.

На моєму шляху було чотири гірських перевали, які довелося долати і кожного разу заново пакувати апаратуру у водонепроникні мішки. На одному з таких перевалів було дуже важко встояти проти потоку води, яким мене зносило назад. Але мені вибратися на верх допомогли туристи із Києва, щоправда лише після того, як я їм запропонував зробити фото на згадку з їхньою участю.

Також на виставці представлені й портрети. У тій же Туреччині сфотографував дуже колоритного дідуся, в якого були дуже пишні вуса. Щоб викликати в нього емоції, довелося розповідати діду про те, що такі ж самі вуса носив легендарний командувач кінної армії Семен Будьоний. Звісно, старий нічого не розумів, тому що я розмовляв українською, але все ж таки захопився розповіддю, а я вже жестами показував йому щось про вуса. Емоційно він був розкутий, ось і вийшов гарний знімок.

Іноді, навпаки, треба фотографувати емоції людини потайки. До таких відніс би фото “Дитячі мрії”, за яке отримав бронзову медаль Фотографічної асоціації Америки на фотоконкурсі “Fotogram salon of digital photography 2013”, що проходив у місті Белграді. Сюжет побачив у звичайній електричці. Коли мандрував із донькою на дачу, помітив у вагоні замріяну дівчинку. Щоб зафіксувати цей сюжет, почав фотографувати доньку, яка позувала мені. І таким чином непомітно зробив кілька кадрів дівчинки. Якби запропонував позувати їй ­ навряд чи зберігся б стан її замріяності.

Ось так часом доводиться проявляти фантазію, відслідковувати сюжети, щоб вони виходили невимушеними. Запрошую всіх подивитись мої світлини та залишити відгуки в фотоклубі “Час”.