Сторічна ювелярка з Рівненщини

Аби привітати з такою поважною датою бабусю Вєру (так в родині називають ювілярку) з самого ранку до оселі її доньки, з якою вона проживає нині, прийшли рідні, знайомі та сусіди. Бо хоч сама виростала сиротою, родину має міцну та дружну. До сторічної землячки завітали також представники місцевої влади, вручили їй квіти та подарунки.

Батьків Ірина Пилипівна втратила рано. Виховувалася в домі бабусі. Зовсім молодою засватали її за місцевого парубка, якого навіть добре не знала. Тож сімейне життя не склалося. Молодий ще на весіллі заявив, що не любить її, тож жити разом не збирається. “Розіслав чоловік салтисову хустку, згріб все, що залишалося на весільному столі, й пропав з мого життя назавжди”, - розповідаючи про своє долю, згадує бабуся.

Сімейне щастя випало пані Ірині пізнати згодом. “Коли в нашому краю стояли партизани я підтримувала їх, як могла, - розповідає довгожителька. - Там, в загоні, здибала й свою долю – Івана Радченка з Черкащини. Побралися, збудували дім, посадили сад… Та в 1970-му не стало Івана…”

Як стверджує Ірина Пилипівна, вік прожила немарно: “Бог подарував мені двох дітей, чотирьох онуків, дев’ятеро правнуків”. За словами бабусі, секрет довголіття в тому, що жила з правдою та вірою у Бога. Постійно ходила до церкви. Найкращою винагородою за все пережите вважає ту люблячу родину, яку вона має.