Перший аграрний виборчий похід

Насправді в нас вже була “Аграрна партія”, яка з’явилась десь на початку 1997 року. Тоді на її чолі став майбутній губернатор Микола Сорока і відомий “червоний” аграрій Володимир Плютинський. Дуже швидко Аграрна партія стала місцевою “партією влади” і успішно перемагала на виборах, потім на початку двохтисячних влилась у відомий блок “За ЄДУ”, перейменувалась спочатку в Народну – аграрну, а потім і просто в “Народну партію” і після виборчих кампаній 2010 року тихо зникла з великої політики. Коли навесні стало відомо, що Рівненщину відвідає лідер “Аграрної партії України” Віталій Скоцик, автор був щиро впевнений, що ми маємо справу саме з відродженою “Народною партією”. Однак виявилось, що це зовсім нова політична сила, яка із партію “червоних латифундистів” немає нічого спільного. Вже влітку нинішнього року рівненські аграрії розпочали підготовку до виборів, і на фронтоні приміщення навпроти Рівненської ОДА, яке ще не так давно займав один з банків, замайоріла вивіска обласної організації “АПУ”. Місцеві експерти відразу звернули увагу на цю політичну силу, тим більше, що в партійну організацію увійшли доволі відомі місцеві діячі. Десь на початку вересня соціологи їм “давали” приблизно дванадцять відсотків голосів на виборах до обласної ради. Однак, вже скоро ті ж експерти почали круто змінювати свої прогнози, хоча в тому, що “аграрії” потраплять до обласного парламенту ніхто не сумнівався. Ось пройшли вибори, і попри масовану агітаційну компанію Рівненська обласна організація “Аграрної партії України” не потрапила до обласної ради – не вистачило кількох десятків голосів. Для того, аби зрозуміти що трапилося і які плани у місцевих “аграріїв” на майбутнє, автор зустрівся із Віктором Матчуком, який на виборах був “першим номером” списку партії в області.

- Віктор Йосипович, чому Ви обрали саме “Аграрну партію України”?

- На жаль, в нас складається така ситуація в політичному житті, що партії здебільшого є не носіями ідеології, а “партійними проектами”, які створюються для того, аби виграти вибори. Після чого вони починають тихо “вмирати”. Яскравий приклад останні вибори до Верховної та місцевих рад. До парламенту пройшли лише дві партії, які були створені більш ніж за рік до виборів 2014 року. Аналогічна ситуація і в нашій обласній раді. Фактично лише “Батьківщина” і “Свобода” змогли провести своїх представників до ради. Таким чином ми маємо певне переформатування політичних сил під новими “брендами”. Однак вся проблема цих “нових” партій в тому, що вони так само ставлять собі за мету одне – перемогу на виборах. Однак, на мою думку, від партії суспільство чекає зовсім іншого – захисту інтересів виборців та виконання своїх програм. Зверніть увагу, реально партійні програми не читають навіть ті “партійці”, що стають депутатами. Чому? Та все просто – ніхто їх не збирається виконувати, і пишуться вони за принципом – обіцяємо все всім. “Аграрна партія України” на цьому тлі вирізняється тим, що програма направлена на захист дрібних виробників, в першу чергу селян. Лідер партії пан Скоцик, до речі наш земляк, є відомим науковцем міжнародного рівня, який бачить ті завдання, які повинна виконувати політична партія, що ставить за мету розбудову аграрного сектору держави. При цьому, потрібно зрозуміти, що в усьому світі політичні сили – це, в першу чергу, лобісти тої чи іншої групи виборців. Подивимось на країни Європи. Практично в кожній з них є потужні “селянські” партії, які представляють інтереси дрібних виробників і не тільки аграрної продукції. Тобто, ми в Україні мусимо відійти від аморфних “політичних проектів”, а почати розбудовувати партії, що представляють інтереси конкретних категорій громадян, тоді і “жити” ці партії будуть довго, і свої зобов’язання будуть виконувати.

- Віктор Йосипович, а чому все-таки “Аграрна партія України” так слабо виступила на нинішніх виборах?

- Я не згоден, що слабо. Треба розуміти, що на нинішніх виборах було два “види” партій. Перші (назвемо їх Вища ліга) ті, що представлені в парламенті. Вони мають вплив і величезні фінансові ресурси для агітації та створення партійних осередків. Зрозуміло, що ці “парламентські партії” мають на місцевих виборах більше шансів “достукатись” до виборців. В “Другу лігу” входять партії, що не мають своїх фракцій у Верховній Раді. Серед них наша політична сила є одним з лідерів по Україні. Це велике досягнення. Що ж стосується Рівненщини, то я вважаю – наш результат був набагато нижчим від наших можливостей. Чому так сталося? Головним чинником вважаю брак часу на агітацію та внутрішні проблеми обласної організації. Про що можна говорити, коли навіть не в усіх виборчих округах були висунуті наші кандидати…

- Найоригінальнішим біл-бордом нинішньої кампанії був ваш, де ви обіцяли розповісти “кого” і “як”. Що малось на увазі?

- На нинішніх виборах потрібна була своєрідна провокація, яка б привернула увагу. Ось тому з’явився це борд. Насправді, це був лише перший біл-борд, і нам не вистачило часу для того, аби розмістити другий, який би пояснив, що малось на увазі. Однак, на мою думку цей хід був оригінальний, а значить, в нинішніх умовах, вдалий…