Три помсти княгині Ольги

Де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? — дослідники по-різному відповідають на ці питання. Найпоширенішою є думка, що народилася вона близько 890 року у місті Пскові, в землях кривичів. «Повість минулих літ» стверджує, що Олег привіз Ігореві 903 року наречену з Плескова (північна діалектна форма назви Псков): «була вона мудрою та кмітливою; від неї народився син Святослав».

У 903 році Ольгу віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому тоді виповнилося 25 років. Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» князь Ігор заступив на княжий стіл після смерті Олега. В 914 році Ігор здійснив похід на деревлян, які намагалися відокремитись від Києва. Восени 945 року князь з дружиною і старший дружинник Свенельд зі своїми «отроками» (дружинниками) пішли за даниною у Деревлянську землю. «Отроки» Свенельда, збираючи данину, нещадно грабували населення. І це, згадує літописець, викликало недобру заздрість у дружини Ігоря. Дружина почала нарікати, що він занадто багато дав доходів одному Свенельдові: «Тепер, — казали вони, — Свенельдові вояки посправляли собі зброю й одежу гарну, а ми ходимо голі». Та й почали намовляти Ігоря, щоб пішов з ними у деревлянську землю ще і собі з неї взяти: «Ходімо, — кажуть, — княже, добудеш і ти, і ми». Так вже зібравши данину, князь Ігор почав збирати її вдруге. Деревляни, почувши, що Ігор знов іде з них данину брати, втратили терпець і порішили йому кінець зробити. Зібрали раду зі своїм князем Малом і кажуть: «Як вовк унадиться між вівці, то і все стадо викосить, як його не вбити, так і з цим Ігорем: як не вб’ємо його, знищить нас до решти». У Деревлянській землі вибухнуло повстання. До селян і міського населення пристала місцева і феодальна знать на чолі з князем Малом. Під час повстання деревляни з міста Іскоротеня напали на його дружину «убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало».

Князя Ігоря, за свідченням візантійського хроніста Лева Діякона, було не просто вбито деревлянами — вони роздерли його, прив’язавши за ноги до двох похилених дерев.

Ця нерадісна звістка про смерть Ігоря облетіла Київ. Зосталася в Києві по Ігорю його вдова Ольга з малим сином Святославом. Наступнику Київського престолу Святославу було тоді тільки три роки. Першим ділом за свій обов’язок Ольга вважала помститися за чоловіка і приборкати деревлян. Помста була святим ділом у ті часи: «Хто не відомстить — за того Бог не відомстить», — каже старе слов’янське прислів’я, і чим тяжчою була помста, тим більше честі було месникові. Звичай кривавої помсти, який в ті часи був реальністю, змусив Ольгу покарати вбивць чоловіка, але покаранню княгиня надала «державно-ритуального характеру». Літописний варіант — легенда про помсту Ольги — починається оповіддю про сватання до неї деревлянського князя Мала. Кияни ретельно готувалися до великого військового походу, раптом прийшла звістка, що до Києва їдуть деревлянські посли, щоб говорити з Ольгою. Розсудили деревляни так: «Оце князя руського ми вбили, візьмемо жону його Ольгу за князя Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочемо».

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до деревлян: «Якщо ви мене щиро просите, то пришліть до мене нарочитих мужів хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Деревляни, почувши це, відправили до Києва найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли вони прибули до Ольги, вона наказала витопити баню для послів. Так і зробили. А коли посли милися, княгиня наказала запалити баню і всі згоріли в ній. Такою була друга помста Ольги.

...Припливли посли до Києва човном по Дніпру і пристали під Боричевим (десь навпроти сучасної Андріївської церкви). І було їх двадцять «ліпших мужиків». Ольга ж сиділа біля вікна у своєму палаці і спостерігала за їх прибуттям. Звеліла звати й запитала: «Скажіть-но, заради чого ви прийшли сюди?». Деревляни відповіли: «Послала нас деревлянська земля. Мужа твого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав нас і грабував, а наші князі добрі є, бо пильно подбали вони про деревлянську землю. Іди-но за нашого князя, за Мала». Вислухала княгиня й каже: «Люба мені мова ваша. Мужа мені мого вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіть на човен свій і лягайте спати, пишаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажете: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесете нас у човні». Посли, не підозрюючи нічого поганого, пішли спати, гадаючи, що всі ті іносказання княгині — звичайні весільні приказки. Тим часом Ольга звеліла викопати за городом на тюремному дворі велику і глибоку яму, а вранці наказала покликати послів. Кияни прийшли до них і кажуть: «Зве вас Ольга на честь велику». А вони у відповідь: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки не підемо, а понесіть нас у човні!». Поміркували кияни і вирішили: «Доведеться нам нести їх. Князь наш вбитий, а княгиня наша хоче йти за вашого князя!». Принесли їх у княжий двір. Ольга сиділа у палаці й спостерігала за всім. Потім неквапливо витягла білу хустинку й махнула нею. На цей знак кияни, що несли лодію, вкинули її разом з послами у яму. І наказала княгиня закопати їх живими. Це була перша помста Ольги.

Третя помста Ольги також не обійшлася без хитрощів. Київське військо вже було готове до походу на Деревлянську землю. І знову Ольга звернулася до деревлян зі словами: «Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму». Ольга з невеликою дружиною вирушила в путь. Поблизу міста Іскоростеня, на могилі чоловіка, наказала вона насипати величезний курган і чинити тризну. Деревляни пили, а Ольжині отроки прислуговували їм. Коли упилися деревляни, спочатку звеліла княгиня отрокам своїм пити за них, а потім вбити їх. І посікли їх п’ять тисяч...

Отак, здійснивши три ритуальні помсти за смерть чоловіка, Ольга виконала свій обов’язок за давнім звичаєм. Але ж помститися за батька мусить також і син. Отож наступного, 946 року Ольга скликає велике військо і, очоливши його разом з малим Святославом, рушає на деревлянську землю. Згідно з «Повістю минулих літ», цей похід є перша подія, що значила початок князювання Святослава.

Супроти киян виступило велике військо деревлянське. Коли зійшлися вони, малий Святослав здійняв свого списа і кинув на ворогів. І хоча він був ще малосила дитина, і спис його, пролетівши межи вуха коневі, впав ледве не біля ніг його, та все ж символічний акт цей став знаком на початок бойовища і на те, що очолив його сам князь. Військо Ольги обложило головний город деревлян Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря. Вони стійко оборонялися, бо добре розуміли, що їм пощади не буде. Облога тривала цілий рік, але військо не могло здобути міста. Тоді Ольга відрядила послів до деревлян із такими словами: «До чого ви хочете досидітися? Чи ви хочете всі з голоду померти, не згоджуючися на данину. Ваші гради вже взяті і люди давно обробляють свої ниви». Городяни відповіли: «Раді б ми відбутися даниною, тільки ж ти за чоловіка загиблого жадаєш помститися». Ольга мовила так: «Я вже помстилася за чоловіка свого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну чоловікові моєму. Тому я вже не буду помсти чинити, а хочу, взяти потроху данини і, помирившись з вами, піду назад». Запитали деревляни: «Що ж ти бажаєш узяти в нас? Залюбки дамо тобі меду й хутра». Вона відказала на це так: «Нині не маєте ви ані меду, ані хутра. Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото чоловік мій, а свого прошу у вас малого. Знемоглися бо ви в облозі, тож дайте мені се мале». Деревляни радо погодились. Поназбирали з кожного двору по три голуби та горобці і з поклоном послали княгині. Те, що вона зажадала такої необтяжливої данини, не збудило в них підозри. Адже ж бо спрадавна повелося у східних слов’ян віддавати на жертву богам саме птахів. На те, гадали, й потрібна княгині така данина. Тим часом Ольга пороздавала своїм воїнам голубів та горобців і наказала прив’язати до кожного трут, а як смеркне — трут підпалити й пустити птаство на волю. Так і зробили. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. І спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І не було жодного двора, де б не горіло, і не можна було погасити, бо палало з усіх боків. І побігли люди з міста, а Ольга наказала воїнам їх ловити: одних убивати, а інших у полон брати. Так узяла княгиня город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила, декого віддала у рабство, а решту змусила платити тяжку данину.

...Так літописець Нестор у «Повісті минулих літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

Княгиня Ольга прожила у християнстві 15 років і померла 11 липня 6467 року (від створення світу), тобто 969 року. Перше місце її поховання невідоме. Під 1007 роком у «Повісті минулих літ» згадується, що її онук, князь Володимир, переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці і поховав їх у кам’яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 року татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині у Софійському соборі. У ньому, крім кісток, було знайдено каблучку, за розмірами жіночу, а також жіночу туфлю. Саркофаг має вигляд будиночка з двосхилим дахом. Виготовлений з місцевого рожевого шиферу, складається з шести суцільних плит, прикрашених різьбленням у вигляді хрестів під аркадою, розетками та стилізованими кипарисами. Багато із того, що задумала, але не змогла здійснити княгиня Ольга, продовжив її онук «великий Володимир, який хрестив всю землю Руську.