Чи потрібні Рівненщині пам’ятки культури?

Яскравий приклад – наш обласний Краєзнавчий музей. Головне приміщення цього закладу культури унікальне, адже було збудоване в тридцяті роки позаминулого сторіччя. З тих пір воно чим тільки не було і дійшло до наших часів в доволі непоганому стані. Але що ж ми маємо сьогодні? На початку грудня трудовий колектив музею організував прес-конференцію на яку запросили і нас. Серед іншого науковці підняли питання про важкі умови праці та аварійний стан самої пам’ятки архітектури. При цьому, за їх словами, навіть є Звіт про обстеження об’єкту в якому наводяться прямо-таки страшні данні про ситуацію в музеї.

Ми звернулися до Рівненської філії ДП «НДІпроектреконструкція», яке проводило роботи. На жаль, отримати копію звіту в цій організації не вдалося. Мотивація була проста – так, роботи проводились, але сам звіт є документом, який можна надати лише за згоди замовника, а він такої згоди не дав. Дивно, тому що до цього автор був впевнений, що справа збереження пам’яток архітектури є ділом усіх громадян, які люблять і цінують історію нашого краю. Однак, в двадцять першому сторіччі дуже важко щось приховати, і ось на інтерент-ресурсі «Фріланс» http://freelance.ua/orders/97674-analiz-sostojanija-zdanija-muzeja.html з’явилась електронна версія звіту.

Документ дійсно дуже цікавий. По-перше, саме обстеження проводилось чотири роки тому, в 2014 році на замовлення комунального закладу «Рівненський обласний краєзнавчий музей».

Не буду переповідати цей двадцятисторінковий звіт. Про іржавий дах, тріщини в стінах та перекриття, які «заслабли» там написано сухо і чітко. Цікавий висновок фахівців поважного науково-дослідного інституту: «Підсумовуючи вище викладене, проектний інститут «НДІпроектреконструкція» вважає, що будівля головного корпусу краєзнавчого музею знаходиться в непридатному стані та потребує виконання комплексу ремонтно-відновлювальних робіт». Тобто вже чотири роки тому фахівці винесли свій вердикт. А ось тепер починається саме цікаве. Чому ж до сих пір ті самі ремонтно-відновлювальні роботи не були проведені? Чи були? І ось тут ми підходимо до самого цікавого. Ще 28.01.2013 року, тобто за рік до появи Звіту «НДІ проектреконтрукція», була схвалена розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації №52 Програма розвитку культури Рівненської області на період до 2017 року. В цьому документі було передбачено виділення 10 мільйонів гривень на проведення ремонтно-реставраційних робіт в обласному краєзнавчому музеї. Гроші повинні були бути виділені в 2014 та 2015 роках. Для довідки: в 2013 році десять мільйонів це більше мільйона доларів США. І що далі? А нічого. У звіті про виконання програми лаконічно сказано: «Так, не вдалось здійснити капітальний ремонт приміщень КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Рівненської обласної ради».

І ось тут у автора виникло питання до керівника цього самого КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Олександра Булиги - чому про те, що музей знаходиться в непридатному стані, а кошти на такий потрібний ремонт не виділено, громадськість, активісти, наша творча інтелігенція та в решті-решт, ми журналісти, не дізналися від самого пана Булиги? Може із скромності шановного директора музею? Звісно, можна багато говорити, що грошей на культуру ніколи не вистачало, що ремонту потребує не лише обласний крає­знавчий музей. Це правда. Але не вся. Якщо керівник розуміє, що на його очах гине пам’ятка архітектури, то він повинен про це не просто говорити, а кричати. До речі, яскравий приклад саме такого відношення до своєї роботи демонструє начальник Рівненського міського управління культури Тарас Максименко. Він не боїться говорити про проблеми культури в обласному центрі й буквально вибиває гроші на потрібні місту проекти. Чому Максименко може вибити гроші, а Булига ні? Ну добре, в бюджеті грошей на реконструкцію музею не знайшлося, а що ж спонсори, громадськість. До них керівництво музею зверталося? Ні. Навіть у 2016 році керівництво музею не проявило ніякого зацікавлення в ініціативі створити Фонд допомоги музею, а тоді підприємці пропонували тільки у вигляді першого внеску чверть мільйона гривень. Тобто через банальне небажання керівництва Краєзнавчого музею, хоч щось зробити для порятунку нашого музею, була втрачена можливість, ще два роки тому, розпочати ремонтні роботи і привернути увагу до стану цієї пам’ятки архітектури.

Шкода, що через бездіяльність ми втрачаємо одну з останніх пам’яток дев’ятнадцятого сторіччя. Ще гірше, що нікого з чиновників це серйозно не хвилює.