Життя з простягнутою рукою

Днями спостерігав цікаву, хоча і банальну картину. Довелося постояти хвилин двадцять в черзі до банкомату в самому центрі Рівного. На тротуарі метрах в п’яти від банкомату сиділа молода жінка і просила у перехожих гроші «на лікування дитини». Самої «хворої дитини» поряд не було, але люди подавали, і подавали активно. Менш ніж за півгодини за приблизними підрахункам автора було назбирано гривень сто. Ось так. Народ в нас добрий, і ми звикли допомагати. Однак, чим відрізняється ця жінка від нашого уряду? На жаль, лише масштабами. Тобто, якщо тут гроші збираються «на лікування», то наша влада просить на все: на реформи, на інфраструктурні проекти, ремонти, медицину, освіту, оборону, на нову поліцію, на боротьбу з агресором і просто на виплату кредитів. При цьому навіть нинішню владу якось важко критикувати, адже їх попередники так само просили по всьому світу гроші. Честю вважається отримати якусь допомогу з - за кордону на щось там. Від держави не відстають і наша громадськість. Словосполучення «грантові кошти» ні у кого не викликає відрази. Дійсно, якщо просять на вулиці, у влади, то чому громадськість має «пасти задніх». При цьому ми йдемо до Європи. Як це виглядає з боку тих самих іноземців не важко уявити. Якщо Україна - велика європейська країна, то чому ми вже десятиріччями ходимо і просимо «допоможіть нам».

Насправді, ситуація трагічна. Невміння ефективно експлуатувати наші природні багатства, створювати могутню промисловість, завойовувати ринки збуту в інших країнах і оберігати свої, призвело до того, що реальний рівень життя в нашій державі настільки нижчий за сусідні, що мільйони українців виїжджають за кордон працювати. Вони там не просять на вулиці гроші, а працюють, і їх за це цінують. Тобто, в інших країнах наших людей запрошують працювати, а в Україні вони не можуть отримати нормально оплачувану роботу. Люди виїжджають, і це наносить величезної шкоди економіці країни. Не вистачає грошей ні на що. Ось і є привід черговий раз попросити десь там допомоги, бо ж люди то виїхали, і не платять податків в Україні. Ми отримали замкнене коло, і вихід з нього не може бути простим. Без розуміння усіма нами того факту, що не може бідна країна мати якісну та доступну медицину, освіту, нормальну інфраструктуру не буде розуміння потреби працювати. І саме головне - без великого і потужно працюючого реального сектору економіки ми і далі будемо стояти з простягнутою рукою і просити, просити, просити.