Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №890 від 06.12.2018p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Ракурс житейський

Долю не обійти...

Долю не обійти...

Вона йшла вулицею, чітко відбиваючи по львівській бруківці підборами туфель ніби такт якоїсь мелодії. Відлуння того дзвінкого цокотання линуло звідусіль.

Воно відбивалося від фасадів старезних, місцями з облупленою фарбою, будинків, що поважно вишикувались по обидва ряди вулички. А ще поверталося, відбиваючись від нещодавно відреставрованої дзвіниці церкви та дерев невеликого скверику, повз які вона проходила, і які розташовувалися трішечки далі, ліворуч вулиці. Відлуння поверталося від вивісок крамниць та кав’ярні, що розміщувалися на першому поверсі свіжопофарбованих поважних будинків, що стояли навпроти скверу, від горщиків з пахучими барвистими петуніями, що прикрашали вікна будинків, від вуличних ліхтарів, які, ніби були останнім довершеним штрихом майстра, що намалював картину старого міста. Каблуки, відбиваючи свій такт, начебто віталися з усім, повз що проходили. І все, від чого відбивалося те голосне відлуння, здоровкалося у відповідь. А ліхтарі, здавалося, от-от скинуть свої капелюхи й в глибокому реверансі навіть зроблять уклін.

Сутінки вже огорнули місто, бережно і по-доброму накриваючи його своєю невидимою великою мереживною хустиною, що наскрізь була напарфумлена п’янким липовим ароматом. Відчуття повної гармонії не міг порушити навіть теплий червневий дощик, що легенько крапав і робив плямисті узори на бруківці. Вдень завжди переповнена людьми вулиця, зараз була малолюдною, і причиною міг бути хоча б цей вередливий дощик.

Дарині подобалося все, що вона бачила навкруги. В неї був дуже гарний настрій. Причин для цього було багато. По-перше, вона не забула прихопити з собою парасольку, яка була в колір до її нових модельних замшевих туфель. По-друге, ці червоні туфлики, які вона придбала сьогодні, повертаючись з роботи додому, дуже подобались жінці. Саме про такі вона мріяла ще з зими, відтоді, як побачила кліп на пісню Ірини Білик «Туфлі». І була приємно здивована сьогодні, побачивши у фірмовому взуттєвому магазинчику, майже таке взуття, як у тому кліпі… Вона зайшла в магазин просто так, без наміру щось купувати. Їй просто дуже сподобався запах нового шкіряного взуття, що доносився аж на вулицю крізь прочинені навстіж двері. А там на неї вже чекав приємний сюрприз – її омріяні туфлі. Примірявши їх і якусь мить розглядаючи себе у дзеркалі, вирішила їх придбати. І зараз вона не шкодувала про те, що зробила цю незаплановану покупку. Адже взуття виправдало її очікування і виявилось напрочуд зручним, попри його досить високі каблуки.

Була ще одна приємна причина її піднесеного настрою – вона йшла на побачення… Дарина вже понад два місяці зустрічалася з чоловіком з її минулого. Це був її коханий чоловік, з яким вона прожила в шлюбі трохи більш як два роки і розлучилася з ним, як їй зараз вже здавалось, через якусь дрібницю. Тепер вона була щасливою і сама не розуміла, як так могло статися. Приводом розлучення стали її ревнощі й «зеленість», яка була присутня в тому молодому віці. А він, на той час, безсило відпустив її, також втомившись від численних перепадів настрою молодої дружини. Відпустив свою кохану жінку, про що неодноразово після того жалкував. Обоє протягом цих п’яти років у розлученні намагались влаштувати своє особисте життя. Але їм не вдавалось. Олександр одразу після розлучення отримав пропозицію від головного лікаря клініки, де він працював зубним лікарем, їхати на стажування у Францію. І тільки недавно повернувся у своє рідне місто. Він останнім часом все частіше згадував про Дарину. А повернувшись додому, ніби випадково зустрівся з нею на вулиці (насправді він вже кілька днів виходив і сидів на крайній лавочці скверу, що розташовувався неподалік Даринкиного будинку). В перший день, коли її побачив, то від страшенного хвилювання і радості не наважився її покликати та підійти.

Отож Дарина йшла щаслива й окрилена на своє чергове побачення. Вона перебирала в пам’яті всі дрібні деталі їхньої вчорашньої зустрічі. Вона згадувала його очі, які ніжно і по-доброму дивилися на неї… Він нею ніяк не міг намилуватися. Вона згадувала його рідні теплі обійми, які, здавалося, все ще відчувала на своїх плечах. І їй було так затишно і комфортно, обгорнутій в них, в тих обіймах… Мурашки пробіглися її тілом. А його голос… Сміх… Це щось неймовірне!.. Миліших і приємніших звуків у своєму житті вона не чула… І це все було таким рідним…

За своїми роздумами вона не помітила, як вже дійшла до будинку Олександра. Задоволена жінка посміхнулась сама до себе. Серце, здавалось, от-от вистрибне з грудей… Вона склала свою парасольку і миттю вибігла на другий поверх. А потім вже заходила у двері, що не були зачинені на ключ і спеціально чекали на її прихід. Жінка зняла туфлі й босими ногами пройшла по гладенькому, недавно полакованому і приємно прохолодному паркету до вішалки для одягу, на яку повісила сумочку. Після чого розкрила свою мокру парасольку і поставила її на підлогу неподалік вішалки, на ходу посміхаючись своєму зображенню у дзеркалі.

З кімнати в кінці невеликого продовгуватого коридорчика лунала музика. Виконавиця співала на французькій. Це було щось таке старе, знайоме… Але Дарина ніяк не могла пригадати, хто ця співачка. Вона зайшла в кімнату, де її вже чекав Олександр. Він ніжно пригорнув її до себе, вони пристрасно поцілувались. Вона поклала голову йому на груди, а він обличчям занурився в її волосся. Так! Він дуже любив відчувати, як пахнуть її коси. Після чого він пошепки сказав:

- Привіт, моя маленька Мірей…

Дарина здивовано підвела на нього свої великі карі очі. Вона або чогось не дочула, або чогось не зрозуміла. Олександр, побачивши незрозумілий погляд Даринки, посміхнувся, а далі вже швидко пояснював:

- Мірей Матьє – відома французька співачка. Ти дуже схожа на неї… Ти – моя маленька Мірей… В тобі щось таке є… Для мене… Якесь чарівне, магнетичне… Я дуже-дуже сильно тебе кохаю… І більше ніколи!.. Чуєш?! Ніколи тебе не відпущу.

Чоловік ніжно повернув її голову до себе. Вони зустрілись поглядами. Він промовив:

- Я хочу бути з тобою. Ти вийдеш за мене заміж? Ще раз. І назавжди…

Олександр швидко взяв маленьку червону коробочку у вигляді троянди, що стояла на столі позаду нього. Він відкрив її й простягнув тремтячою рукою Даринці. У відкритій коробочці сяяла дуже ніжна і гарна каблучка з невеликою кулькою, що була всипана дрібненькими дорогоцінними камінчиками. Чоловік схвильовано дивився у тепло-карі очі коханої. Для нього ця мить мовчання здавалась такою нестерпно довгою…

А вона… А що вона?.. Вона дуже скучила за ним… Їй так не вистачало його цих довгих 5 років! А зараз (жінка згадала про недавно прочитану нею китайську мудрість), нарешті їхня червона ниточка розплуталась. Ця ниточка, якою вони були з’єднані один з одним самим Життям… Тепер їхня ниточка ніколи не заплутається, не розтягнеться і не порветься. Їм судилося бути разом… Це жінка відчувала. Їй, як ніколи раніше, було легко і просто. Вона просто жила і насолоджувалась життям. Все навколо ніби розфарбувалось в яскраві барвисті кольори. Все стало таким гарним, радісним, довершеним. І вона відчувала себе такою щасливою!

Жінку дуже схвилювали всі ці роздуми й спогади. А ще, вона знала, що сюрпризи на сьогодні не закінчились… Сьогодні вона повідомить свого коханого про найкраще, що могло з ними статись… Про таке колись довгождане і тільки тепер здійсненне… Про справжнє чудо… Про зародження нового, хоча ще зовсім-зовсім маленького, але такого прекрасного життя… Так, їх щасливих, вже було не двоє, а на одного більше. В них скоро народиться малюк… І чомусь вона була впевнена, що це буде гарненька дівчинка… Але це буде трохи пізніше. Ще трішки часу потрібно прожити. Прожити разом… Прожити щасливо… А в цю хвилину вона має йому сказати таке звичайне, просте, повсякденне, але таке зараз життєво необхідне для них двох «ТАК»… Ну… і якнайшвидше приміряти цю надзвичайно гарну каблучку!!!

06.12.2018Оксана ЗАГРАНЮК



Рівне-Ракурс №10 від 06.12.2018p. 
На головну сторінку