Цікаві факти про відомі фільми

Чи знали ви, що цензура заборонила показувати інтер’єр справжньої гуцульської церкви?

Через пишність оздоблення, церковні зйомки були сприйняті на студії як релігійна пропаганда. Коли ж авторам фільму не дозволили включити ці сцени до фільму, було вирішено побудувати бутафорну церкву на Кіностудії ім. О. Довженка. Владні утиски, як і очікувалося, вплинули на кінцевий результат, і церковний інтер’єр вийшов занадто скупим та невишуканим, як для Гуцульщини. Тому справжню церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні глядач стрічки може побачити лише ззовні.

Чи знали ви, що літні сцени кінострічки знімалися пізньою осінню?

Прощання Марічки з Іваном за сюжетом відбувається влітку: актори мали бути легко вдягнутими, хоча вже була середина жовтня, та грати під дощем – тобто крижаною водою, яку лили на них згори. Лариса Кадочникова згадує, як Іван Миколайчук побачив, наскільки холодно було акторці, та вдягнув не неї свій капелюх, щоб захистити голову від води. Сама ж знімальна команда для підтримки акторів роздяглася під час зйомок.

Чи знали ви, що у радянські часи на фільм не дозволялося пускати дітей віком до 16 років?

Сцена з оголеною Палагною була сенсацією для радянського кінематографу. Глядачі реагували палко, але здебільшого негативно, що сильно обурювало Параджанова. Гуцули ж, які на час прем’єри були ще дітьми, згадують: на сам показ їх через вікові обмеження не пускали, тому фільм вони змогли подивитися не одразу.

Чи знали ви, що у Франції фільм був відомим під назвою «Les Chevaux de Feu», що перекладається як «Вогняні коні»?

У французькому прокаті виявилося, що оригінальну назву стрічки майже неможливо перекласти французькою – вона втрачає весь сенс. Мистецьке рішення з червоними конями пригорнуло особливу увагу західних кінокритиків, і, як наслідок, було основою для нової назви. Це стало неабияким здивуванням для творців фільму. Юрій Іллєнко у своїй книзі «Апостолу Петру» згадував, що у газеті «Правда» була стаття: «Скромні українські кінематографісти навіть і не уявляють, що на їхній фільм «Вогняні коні» в Парижі стоять у чергах усю ніч». Що це за кінострічка ніхто не знав, а пояснення надали лише з КДБ. Таке визнання у Франції, батьківщині кінематографу, забезпечило популярність картини і вдома.

Чи знали ви, що кінострічку розділили на глави через складнощі з монтажем?

Коли розпочався процес монтажу, то виникли проблеми зі склеюванням фільму. Вирішив це питання художник-постановник Георгій Якутович: він запропонував розділити фільм на глави. Параджанов спочатку відреагував скептично, але згодом підтримав ініціативу. Цікаво, що ділення по главам Якутович використав і у своїй подальшій роботі над ілюстрацією книги «Тіні забутих предків».

Чи знали ви, що Параджанову не дозволили бути присутнім на нагородженні «Тіней…»?

У 1965 році «Тіні забутих предків» отримали нагороди на Міжнародному кінофестивалі у Мар-дель-Платі в Аргентині. Коли Сергій Параджанов дізнався про це, то радісно відреагував: «Мені можна квиток лише в одну сторону!». Фраза швидко дійшла до керівництва і режисер не отримав жодного квитка.

«Поліцейська академія»

Однією із найбільш популярних комедій минулого століття безумовно є «Поліцейська академія». І це не дивно, адже у фільмах сконцентрована неймовірна кількість культових жартів, незручних ситуацій та колоритних персонажів.

Цікаво, що сюжет фільму народився зовсім випадково. Одного разу сценарист Ніл Ізраел провів ніч у поліцейському «мавпятнику» і в якості помсти за це вирішив написати сценарій комедії, де б поліцейські постійно потрапляли в найбільш смішні та курйозні ситуації.

• Режисерові постійно доводилось вмовляти співачку Меріон Ремсі, яка зіграла кадета Лаверн Хукс, одягати парик та резинові подушки, аби її писклявий персонаж виглядав ще більш комедійним. Актриса увесь час сподівалась, що її Лаверн Хукс нарешті схудне та стане красивою, але цього не трапилося і глядачі пам’ятають Меріон лише в одному образі.

• В другій частині фільму, в кадр потрапляє телефонна будка із російськими нецензурними написами.

«Поліцейську академію» знімали в будівлі покинутої психіатричної лікарні.

• Доволі часто актори Скот Томпсон та Брент фон Хофман носили спеціальні перуки, адже спочатку було відзнято багато епізодів, де кадетам вже поголили голови, а потім виявлялося, що лишились окремі сцени з їх участю під час прибуття до Академії.

• В одній зі сцен, де комендант Ласард з кадетами втікають від натовпу, вони вдаряються у вантажівку з м’ясом, де написано «Maslansky’s Bologna». Це жартівне відсилання в бік одного з продюсерів фільму Пола Масланські.

• Основним принципом роботи над фільмом стала імпровізація. Для цього творці і відібрали в акторський склад більшість коміків, які могли б влучно та смішно імпровізувати під час зйомок. Всі актори мали можливість показати себе, а особливо Майкл Вінслоу, персонаж якого постійно створював кумедні звуки.

«Вечори на хуторі біля Диканьки»

Який фільм переповнений магічною різдвяною атмосферою? Хтось не уявляє новорічних свят без комедії «Один вдома», хтось щороку переглядає «Грінч – викрадач Різдва», ну а для когось Різдво асоціюється з картиною «Поганий Санта». Проте, за опитуванням, кіно, яке дарує різдвяний настрій відразу і надовго – це «Вечори на хуторі біля Диканьки».

1. Коли вирішили екранізувати «Ніч перед Різдвом», то почули від чиновників категоричну відмову. І не дивно, адже з такою назвою про фільм можна було відразу забути. Але Роу вирішив змінити назву. Картину назвали як і збірник оповідань Гоголя, «Вечори на хуторі біля Диканьки».

2. Спочатку творців картини мали намір знімати фільм у селі Диканька, яке розташоване в Полтавській області. Але так як початок знімального процесу було заплановано на березень 1961 року, від цієї ідеї довелося відмовитися. Знімальна група відправилась на північ – на Кольський півострів, неподалік від міста Кіровська у Мурманської області. Там сніг лежав до травня. За лічені дні майстри-декоратори спорудили справжнє малоросійське село – хати з тинами і сараями і невелику церкву.

3. На майданчик запрошували всіх бажаючих. Гримували масовку в медичному училищі. При цьому ретельно стежили, щоб ні колечок, ні нафарбованих нігтів у дівчат не було. За зйомки платили по 2,5-3 рубля в день – в залежності від часу.

4. Жителі Кіровська стали першими глядачами фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки». На прем’єрному показі в Будинку кіно була влаштована театралізована презентація: перед сеансом по фойє ходили актори, одягнені в костюми чортів і кидали в глядачів ватні сніжки. Фільм вперше показали 15 грудня 1961 року.

5. Людмила Хитяева, яка зіграла Солоху, просто перед зйомками впала з лиж і сильно вдарила обличчя, яке перетворилося на загальний синець. Тоді вона вважала, що це покарання за роль відьми. Але синець швидко пройшов, і жінка взялася за роботу.

6. Щоб Людмила Хитяева виглядала товстішою, їй підкладали «толстінкі», надягали кілька нижніх спідниць і просили втиснути підборіддя в шию, щоб воно здалося подвійним.

7. До речі, містична подія сталася не лише з Солохою. Для зйомки самого складного в технічному плані епізоду – польоту чорта по небу – був запрошений акробат з цирку, який повинен був знятися замість Мілляра (актор, що грав Чорта). Але в результаті нещасного випадку дублер отримав травму, і 58-річному Георгію Францевичу довелося виконувати висотні трюки самому. Актор, незважаючи на страх висоти, так увійшов у смак, що виробляв карколомні піруети в повітрі навіть коли камеру вимкнули.

8. Мілляр сам зіграв в сцені, коли його персонаж опинявся в ополонці, при тому, що під час зйомок стояв тридцятиградусний мороз. Режисер планував відзняти цю сцену на кіностудії. Але актор хоробро відмовився від пропозиції і сказав, що полізе в справжню ополонку! Мілляр витримав два дубля – після чого його закутували в кожух і поїли горілкою.

9. До речі, Мілляр дуже мерзнув у своєму костюмі.

10. Мілляр частенько жартував, чи смішив всю групу. Наприклад, виконавця ролі Панаса він кликав Понос, а себе за любов до подібних переробок – Старим Похабичем. Однак, надягаючи костюм чорта, він щоразу повторював: «Господи, прости мене за це хуліганство!».

11. У фільмі звучать справжні українські різдвяні колядки, а також уривок з православного різдвяного тропаря. Цікаво, що місцеві жителі залюбки знімалися у фільмі і навіть співали своїх пісень. Проте режисер вирішив, що у казці повинні звучати лише українські колядки.

12. «Вечори на хуторі біля Диканьки» – друга екранізація Олександра Роу творів Гоголя. Вперше Роу звернувся до творчості класика російської літератури в 1952 році, знявши фільм «Травнева ніч, або Утоплена». Варто зазначити, що Роу працював і над такими кінороботами як: «Василиса Прекрасна», «Коник-Горбоконик», «Кощій Безсмертний», «Марія-майстриня», «Морозко», «Вогонь, вода і… мідні труби» та «Варвара-краса, довга коса».

13. Загалом, на роль Оксани пробувалися 5000 дівчат. Проби пройшла Людмила Мизникова. Вона зазначала, що на майданчику не здружилася з Юрієм Тавровим (Вакулою). Їй здавалося, що він надто замкнутий, і було важко грати до нього любов. А ось плакати в кадрі було легко, адже дівчина нудьгувала за домівкою, за мамою, згадувала київський будинок.

14. Для Юрія Таврова (Вакула) ця роль у фільмі – єдина велика робота. Пізніше актор знявся лише в кількох епізодах. Потім він працював на будівництві, мав великі проблеми зі здоров’ям. Де помер і похований Юрій Тавров, не знає навіть його дочка від першого шлюбу.