Чи існує діагноз “вегето-судинна дистонія” і про що свідчать симптоми?

Діагнозу “вегето-судинна дистонія” не існує у міжнародній медицині.

Це великий міф, який народився за відсутності доступу до бази джерел доказової медицини, запевняють у Міністерстві охорони здоров’я України. Проте зітхати з полегшенням також не поспішайте: вам потрібно пройти додаткові обстеження, щоби знайти справжню причину захворювання.

Що таке ВСД?

Вегето-судинна дистонія (дисфункція вегетативної нервової системи, нейроциркуляторна дистонія) – не діагноз, а синдром, що використовують при комплексі різноманітних скарг та симптомів у пацієнта. Під ним, як під парасолькою, ховається цілий комплекс симптомів. Найчастіше його ставлять, коли пацієнт:

відчуває тривогу та неспокій, має проблеми зі сном, відчуття нестачі повітря та “клубку в горлі”, тремтять руки;

скаржиться на прискорене серцебиття, коливання тиску, біль в області серця й при цьому має нормальну ЕКГ;

має дискомфорт у животі, закреп, пронос, метеоризм або печію;

має запаморочення, підвищену температуру, при цьому обстеження показують, що запальних процесів в організмі немає.

Ці симптоми можуть зустрічатися в різних комбінаціях і не обов’язково всі одночасно. Насправді вони можуть говорити про кілька різних хвороб, які потрібно виявити після низки ґрунтовних обстежень. Діагноз “ВСД” у медичній картці та курс вітамінів і легких заспокійливих ніяким чином не може розв’язати цю проблему.

По що свідчать симптоми, як у ВСД?

Дисфункція вегетативної нервової системи не може бути захворюванням сама по собі. Вона виникає вторинно, як наслідок іншої хвороби, яку потрібно лікувати. І виявити її неможливо, просто поставивши діагноз ВСД та відправивши пацієнта додому.

Тож, якщо на прийом до лікаря приходить пацієнт з цими симптомами або ж з вже поставленим діагнозом ВСД, це означає тільки одне – його потрібно дообстежити та знайти справжню причину захворювання.

Перелік додаткових методів обстеження має включати загальний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, ЕКГ, іноді – добовий моніторинг ЕКГ чи ЕхоКГ, за потреби УЗД органів черевної порожнини, рентгенографія грудної клітки, в деяких випадках МРТ головного мозку, консультації кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога, невролога, а якщо об’єктивно немає підстав вважати пацієнта хворим, а він продовжує скаржитись – варто направити його на прийом до психолога або психіатра.