Куди поділися справжні донецькі?

Тепер заморські технологи, відробляючи “бабло”, виліплюють з Віктора Януковича чи то “залізного Фелікса”, чи то “українського Путіна”. Його, правда, не саджають за штурвал винищувача, а єдиний український підводний човен вже котрий рік і другу прем’єрську каденцію Януковича перебуває на ремонті. Не пускають Прем’єра і до “непідготовленої” й неперевіреної аудиторії. В Ялті, приміром, перед відкриттям “Школи майбутнього”, навіть першокласників пустили до приміщення тільки після перевірки на металодетекторі, і кожному заглянули в ранець. Щоб ніяке дитя, бува, не сховало у ранці навіть варене яйце на полудник.

Батьки також замислилися: як тепер діток виховувати? Казати - кради, синку, бийся смертним боєм, дивись - люди з тебе будуть, на прем’єрську посаду можеш точно розраховувати.

Не густо й з ідеями. Не дарма кажуть: щоб стати олігархом - кради, наче тебе ніхто не бачить. Тепер вже можна додати: щоб стати народним депутатом, бреши, наче тебе ніхто не чує. Бреши про “руку миру”, яку Янукович комусь там простягав, бреши про дешеві м’ясо, бензин і газ, про “покращання життя вже сьогодні”. Навіть про те, що київський мер чимось Партію регіонів не влаштовує. Після кількох тисяч гектарів отриманої столичної землі можна й посваритися на Черновецького за заборону ставити агітаційні палатки. Типу - бяка ти, Льончику, редиска.

Звісно, робиться це не віч-на-віч, а з екранів телевізорів. Так менше в електорату шансів перепитати про почуте. Краще й звичніше вкрасти в опонентів усі лозунги, видати їх за свої й піти... “походом на корупцію”. Так, мовляв, і так, я - Віктор Янукович - тільки про це й мріяв усе своє життя. Як і мої кращі друзі. Один із них пішов у депутати навіть тоді, як кілька місяців вимушений був пожити в Монако після невдалої приватизації “Криворіжсталі”. Іншому друзяці повезло менше, бо довелось скуштувати арештантської баланди. І повернутись на волю виключно завдяки “слабкому здоров’ю”.

Зрештою, харизматичного політика, лідера потужної політичної сили вирізняє з-поміж інших і здатність на експромт. Тобто точна і влучна оцінка ситуації чи дії. Проте регіонали - не криючись - перед усією країною ставлять перед своїм вождем електронного суфлера, щоб він міг висловити думку й зробити правильний наголос.

Можна з упевненістю сказати, що на теледебати у прямому ефірі Віктор Федорович не прийде. Окрім слів: “Торг здесь не уместен”, інші фрази у нього навряд чи вийдуть переконливими. Та й супротивники у нього - не Віктор Ющенко зразка 2004 року. І Юрій Луценко, і Юлія Тимошенко добирати слова не будуть, а заб’ють його, як мамонта.

Та не варто розраховувати й на те, що прем’єр “не словом, а ділом”. Ось, для прикладу, запевняє він, що не можна допустити повторення “помаранчевого хаосу”. А в самого як не цистерни щодня горять, так ліс спалахує, ціни не слухаються, борги казни ростуть. І навіть у “своїх” областях люди то там, то сям блокують дороги із якимись вимогами. Єдина надія - оті копійки, який уряд спочатку не хотів додавати бюджетникам і пенсіонерам, а тепер - перед виборами - жбурляє в натовп. Радійте й будьте щасливі. Дякуйте й голосуйте.

Проблема Партії регіонів не в ідеях чи задумах, а в постатях тих, кому оті забуті ідеї доручили втілювати. Проблема в тому, що ці люди поважають лише власні права і права власного бізнесу. Вони за безцінь скуповували державну власність тоді, тепер похапцем продовжують це робити. І мріють, що своїми бігбордами і рекламами закриють свої справжні наміри.

Тому й нервуються регіонали, то не йдуть, то йдуть на цирк до Мороза, задіюють брудні технології, дудять на чужих мітингах, роблять зовсім не те, що декларують. З історії виборів 2004 року, як і виборів 2006, вони не винесли жодних уроків.

Відтак, знову стали на шлях власної поразки.