Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №431 від 14.01.2010p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Love-story на Новий рік

Де роли, а де Велике кохання - відчуваєте різницю?

Про що зазвичай думає 17-річна дівчина? Ліля - випускниця звичайної міської школи, особливо не наділена вродою, маючи посередні оцінки та таку ж сіру зовнішність. Так само, як і перша красуня світу, вона думає про вдале заміжжя, або для початку хоча б про дружні стосунки. І дарма, якщо це буде випивака Андрій із сусіднього двору чи колишній наркоман із сусіднього міста. Головне, щоб звернув увагу на Лілю, щоб потребував її уваги та клопотів. Щоб Ліля була комусь потрібна. Та що там казати, писала дівчина і у в’язницю молодим чоловікам. Це було романтично - витягати когось із біди, рятувати, допомагати, ставати єдиною втіхою та підпорою, своєрідним єдиним світлом у вікні. Так думала Ліля. Але Бог добрий - і ангел-охоронитель затулив крилами свою підопічну - лихо минуло стороною, де й поділися ті “друзі”.

Йшов 1999 рік, незабаром мали святкувати Новий рік, нове століття, та що там казати, Нове тисячоліття. Жили у такий визначний час. Казали, що 2000 рік не настане - буде кінець світу! Та Ліля не боялася, вона взагалі останнім часом на землі не жила. Десь далеко в небі знайшла вона собі пристановище, у рожевих таких м’яких хмарах існувала.

І не дивно! Кілька місяців тому вона познайомилася з черговим Принцом усього свого життя! Ліля читала якийсь часопис, і випадково натрапила на лист від нього. Правда, правда! Там так і значилося: “Лист для найгарнішої та найрозумнішої дівчини у світі!” І ось вперше за 17 років Ліля подумала, що не така уже страшна, як її малюють, і вирішила відписати на цей романтичний лист. Це була справжня авантюра!

Її нового адресата звали Роланом. В одне ім’я вже можна закохатися. Зовні він був такий, нічого собі. Ліля крутила у руках фотокартку, яку він надіслав їй із черговим листом. І все вишукувала (так само, як колись у своїх кумирів), у що в ньому можна було б закохатися. Очі голубі-голубі, як весняне небо. А все інше - звичайний хлопець 19 років. Вже не хлопчик, але ще не мужчина. Закінчив якусь там бурсу, працював з деревом.

До слова, жив юнак із таким романтичним іменем у невеличкому містечку в сусідній області. І незвичне ім’я - це, мабуть, єдине достойне, що в ньому було. Принаймні, так здавалося Лілі. В епістолярному жанрі хлопець не відзначився. А одного разу він листа підписав просто - Рола, забувши дописати останню літеру.

Ну, який тут “рола”, коли Ліля зачитувалася Тургенєвим, Флобером та Ніцше? Ось така була Ліля: любила все романтичне, піднесене, говорила правильною, мало не художньою українською мовою, хотіла усім скрізь допомагати, хотіла бути потрібною; мала величезне гаряче серце з нероз-траченою Любов’ю, а їй тут траплялися усілякі “роли”! Просто риба якась! Де роли, а де Велике кохання - відчуваєте різницю?!

Але пам’ятаймо про головне. Незабаром мав настати Новий рік. Ліля закінчила 2 чверть непогано: п’ятірки - четвірки, вчителі були нею задоволені, але правильніше було б сказати - просто не звертали уваги. Друзів серед однокласників Ліля не мала, тож ішла зі школи з радістю.

Вдома були рідні - теж нічого нового, але, принаймні, вони її щиро любили, і вона була їм за це безмежно вдячна. А ще вона знала, що у поштовій скриньці її чекав новий лист Ролана, вона це відчувала підсвідомо.

Так і було, він писав, що днями подзвонить. Минув тиждень, і ось довгоочікуваний міжміський дзвінок. Це міг бути тільки він! Це завжди так хвилююче, коли постаті з фото оживають, мають свій голос, свої почуття. Коли на тому кінці тобі тихо шепочуть: “Я так хочу тебе побачити, я тебе так кохаю, я приїду - і ми разом зустрінемо Новий рік!..”

Ліля поклала слухавку через кілька хвилин. Вона нічого не сказала йому, абсолютно нічого, ні слова. Вона була шокована. Як можна було покохати людину на відстані, тим більше, ніколи не бачивши її вживу? Які тут почуття? Ліля, наприклад, нічого подібного не відчувала й близько. Про які почуття тут мова? Просто цікавість, азарт, нові відчуття від побачення всліпу. Ліля промовчала, а Ролан вирішив, що вона згодна. Одним словом, вони обоє чекали на цю зустріч. Тільки для кожного вона означала щось своє.

31 грудня. Циферблат залізничного вокзалу показував 21.30. Ліля прийшла трішечки раніше. Як вона впізнає Ролана? На фото він у шортах на березі річки, а тут - зима. І знайомого в цих одежах не впізнаєш, не те що…

Аж тут перед очима Лілі постає високий міцний юнак у військовій формі. До чого тут військовий? І він проходить повз схвильовану і очманілу Лілю, а шкода. Такі не пишуть листів у газети, вони взагалі газет не читають, просто ніколи. Мрія, а не чоловік, тільки не для нас, для когось іншого.

Ролана Ліля згодом впізнала одразу. Хотілося його обійняти, і плакати, плакати, плакати. Але що робити, коли святковий стіл накритий, і рідні чекають ще одного без п’яти хвилин родича? Довелося викинути у смітник його шапку-вушанку, обтрусити куртку від якихось крихт, натерти носовичком черевики. Ну, щоб не соромно було вдома. Це треба було так вляпатися - в стилі Лілі!

Вдома... Вдома якось обійшлося. Ліля з новим другом трохи посиділа за столом, зайвий раз навіть боячись глянути на Ролана (ні, що не кажіть, а з деяких, скажімо так, не зовсім привабливих людей, фотограф може зробити цукерку). Потім побродили нічним містом, зайшли до центральної ялинки. Тоді ще там не було ілюмінацій, не було гучної музики. Ялинка то спалахувала, то гасла гірляндами - то й усе. Сумно було. Не вдався Лілі Новий рік тоді, ой, не вдався. Ролан поїхав додому першим же потягом.

Чи варто казати, що більше вони ніколи не зустрічалися, а Ліля перестала читати в газетах усілякі дурниці?!

14.01.2010Олена СОНЯХ



Рівне-Ракурс №10 від 14.01.2010p. 
На головну сторінку