Принцеса без корони

Третьокласниця Ганнуся прийшла на шкільний новорічний ранок у своєму дивному вбранні. Діти сміялися:

– Принцеса без корони… принцеса без корони…

Так і називали відтоді дівчину…

З Надею батько зійшовся через два роки після смерті дружини. Надя була мовчазна, простакувата. Ходили чутки, що не може мати дітей. Тому й заміж ніхто не кликав. І от дочекалася вдівця…

Спершу Ганна сторонилася тітки Наді. А та любила дівчинку. По-своєму, бо не вміла говорити таких слів, як матері своїм дітям. Усміхалася рідко. Зате шила малій на старій машинці трохи незграбний одяг. Купувала в сільській крамниці цукерки. І жодного разу не насварила падчерку.

Якось батько запитав:

– Ганнусю, доню, як тобі нова мама?

– Тітка Надя? Здається, вона добра.

…Зі шкільного ранку Ганна повернулась сумна. Дивилась на свою сукенку «принцеси» і з очей закапали сльози.

– Ганю, тебе хтось зобидив? – запитала Надя.

Мала заперечливо похитала головою і тихо мовила:

– Я корони не мала. З мене сміялися. Називали принцесою без корони.

– Ет, – махнула рукою тітка, – хіба принцеса не може бути без корони? Знайшла що до голови брати. А я гостинця тобі маю.

І дістала з мисника кілька пахучих мандаринок.

…У старших класах Ганна вирішила: вчитиметься на швачку. Батько, правда, мав іншу думку. В доньки гарні оцінки, могла б стати вчителькою чи медсестрою. До райцентру з села не далеко, там училище є. Але Надя переконала чоловіка: хай Ганна вчиться на швачку, якщо хоче. А далі буде видно.

Дівчина малювала ескізи суконь, спідниць, кофтинок. Особливо цікавими були сукні. Довгі, вишукані. Для справжніх принцес. Надя потай зазирала в Ганнин «модний» зошит.

– Я так не втну, – казала сама до себе. – А Гані все вдасться.

…Ганну хвалили викладачі. Батько донькою пишався. І після першого курсу купив нову швейну машинку…

В училищі влаштовували виставки студентських робіт. Ганнині вироби були в числі кращих. Одного разу на виставку прийшла власниця салону пошиття модного одягу. Вишукана дама зупинилася біля робіт Ганнусі. Потім запитала про їхню авторку у викладачки, з якою дружила.

– Сільська дівчина. Талановита. Було б добре, якби після закінчення навчання знайшла роботу, де могла б вдосконалювати своє ремесло. Фантазій у цієї дитини ого, скільки! І вони чогось вартують. А, власне, он вона, з довгою косою. Симпатична, але без гонору.

– Це добре, що без гонору, – задумливо мовила власниця салону.

…Під час вручення диплома до Ганни підійшла викладачка з вишуканою незнайомкою.

– Це – Елла Едуардівна, власниця одного з найкращих у нашому обласному центрі салону пошиття модного одягу «Елла». Так ось, Елла Едуардівна хотіла б тебе, Ганно, запросити до себе на роботу. Спершу на випробувальний термін. А далі залежатиме від тебе. Тож, якщо ти не проти…

– Я не проти, Маріє Дмитрівно! – не вагаючись ні секунди відповіла Ганна. – Дякую!

– …то Елла Едуардівна чекає на тебе. Трішки відпочинь після навчання і… удачі!

Ганна летіла додому на крилах. Нетерпілося повідомити новину.

– Я знала, що тобі все вдасться, доню, – мовила тітка Надя. І пішла надвір плакати. Чи то від того, що вперше падчерку назвала донькою. Чи від того, що емоції вихлюпнулися через вінця.

А батько м’яв у руках кашкета і переймався, як то в області знайти доньці житло.

…Ганна любила роботу. В салоні не було пліток і заздрощів. Елла не допускала. Якщо хтось вважав себе кращим за інших або пробував «колотити воду», з колективу вилітав.

Елла не шкодувала, що взяла Ганну на роботу. Бувало, приходили швачки зі стажем, але для її салону не годилися. Не було фантазії, «родзинки». А вечірні та випускні сукні цієї дівчини – просто шикарні. Нічого зайвого. Вишукані і розкішні. Клієнтки задоволені.

Еллу з її колекціями запрошували на модні покази. Одну з Ганниних вечірних суконь вона вперше представила публіці. Оцінили гідно. А під час фуршету дружина впливового місцевого чиновника сказала Еллі, що хотіла б також мати у своєму гардеробі «щось подібне». І невдовзі навідається в салон.

…На п’ятдесятиріччя Ганна пошила тітці костюм, як казали в селі, «наче з журналу». Надя аж соромилася одягати обновку. І коли подавала до столу, то дуже хвилювалася, аби щось жирне не ляпнуло на цю красу.

Гості перемовлялися:

– Ото вже слічну сукню пошиє собі Ганя на весілля. Он з Надь­ки дівку зробила – таке файне вбрання.

– Пора, пора Гані заміж…

От тільки кавалера не було. Серед її клієнток – жіноцтво. А вечорами фантазувала над своїми модельками.

…У день народження Елли салон пошиття одягу перетворювався на салон краси і квітів. Елла наполягала, аби її «жіноча команда» виглядала цього дня святково і стильно. Адже приходять вітати поважні люди, клієнти.

Після обіду прийшла привітати подругу і колишня Ганнина викладачка зі своїми дітьми.

– Елло, буду тебе просити, аби Ганна щось цікаве придумала на випускний для моєї доньки.

– Зараз її покличуть.

У маленькій чорній сукні з довгим русявим розпущеним волоссям, з ледь помітним макіяжем, тендітна Ганна виглядала чарівно.

– Ганно, – привітавшись, сказала Марія Дмитрівна, – хотіла б познайомити тебе з майбутньою клієнткою. Якщо ти не проти. Моя донька Неля. Випускниця. А це син Сашко. В туристичному бізнесі працює.

Поки Ганна з викладачкою та її донькою прикидали фасон випускної сукні, Сашко закохувався в колишню мамину студентку…

…- Знаєш, як мене називали в школі? Принцеса без корони, – пожартувала на побаченні Ганна.

– З принцесою зрозуміло, – засміявся у відповідь Сашко. – А чому без корони?

Дівчина розповіла давню історію зі шкільного ранку.

…Передноворічного над­вечір’я посеред засніженого парку Сашко просив Ганнусиної руки. Ставши на коліно, галантно простягнув мініатюрне пуделочко з перстеником:

– Я не можу тобі подарувати замок, але можу подарувати мандрівку туди. А також…

З іншого пуделка хлопець дістав діадему:

– …майже корону. Прошу тебе стати моєю принцесою…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: