Діана, Люба і Марта дружили зі школи. Їх називали трьома мушкетерками, бо дівчата завжди трималися разом. Хоча всі знали: Люба і Марта – хитрунки, а Діана – добрячка.
У тролейбусі хтось торкає мене за плече. Повертаюся і зустрічаю теплий погляд жіночих очей. Віра… Коли ж вона повернулася з далекої Греції, куди їздила на заробітки?
Він був одинаком у сім’ї, вона – одиначкою. Він жив з батьками в одному кінці села, вона – у протилежному. А з’єднувала їх школа, що стояла в центрі села, де вони навчалися. Михайло уже закінчував восьмий, а Світлана шостий клас.
Лариса заміж не поспішала. Шукала серед кавалерів найдостойнішого. Аби залицявся так, як у кіно. Не говорив банальних фраз, від яких мліють її подружки. Був не бідним і трохи схожим на Аполлона. Але знайти такого не вдавалося.
Яскраве сонячне проміння залило своїм сяйвом заквітчану в золоті кульбаби весняну галявину. Грайливі промінці перестрибували з квіточки на квіточку, даруючи їм тепло і життєдайну силу росту. Інколи промінці губилися в таких же золотих, як і вони, кучериках маленької дівчинки, яка, розкинувши в боки рученята, мирно спала, немов ангеля.
Усі в селі жаліли Потапа, який ще малим поселився у своєї тітки Марти – рідної сестри його покійної матері. Батька свого він не знав, а Марта про нього ніколи не згадувала. Потап був невеликий на зріст, худенький, з терновими великими очима і чорним кучерявим волоссям. У школу ходив якийсь тиждень, допоки директор порекомендував тітці віддати хлопця у спеціалізований інтернат для слаборозвинутих дітей. Оскільки, мовляв, програму звичайної школи він не подужає.
Найбільша радість і розрада для Галини – то квіти. Тільки-но розвесниться, як вона вже сидить у своєму квітнику. До пізньої осені клопочеться, та ні, леліє – доглядає свої квіти-діти. А їх у неї багато. Одних тюльпанів двадцять видів має. І троянди, і лілії, й айстри, і жоржини, і чорнобривці, і півники – усіх і не перелічиш. Кожна квіточка особлива і неповторна. А барви! Коли хотів Господь землю прикрасити, то придумав квіти. Найтонший відтінок їхніх фарб та ароматів не залишає байдужою навіть найчерствішу людину.
Хати їхні – як сестри. Стоять одна навпроти одної, мовби вибігли на пагорби, щоб оповісти недоказане за стільки літ. Шиби навпроти шиб – наче очі в очі. Справа – хата Якилини, зліва – Якова. А поміж ними – яр. На краях його сторожихами біля садиб – покручені, як долі, груші.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 