Ще ніколи Марія не відчувала себе такою самотньою. І наче велика рідня є у неї, та й, зрештою, сім’я. Щоправда, єдина донечка із зятем та внучкою мешкають у сусідньому місті. Та хоч щодня зідзвонюються і годинами говорять по телефону, із настанням сутінків до неї приходить ота самотність. Марія з острахом і небажанням очікувала ночі, знала, що вона, як і попередні, буде безсонною.
Мирослава закохалась у світлину-міраж. Не розгледіла порожньої та черствої душі, що ховалася за шиком і бравадними жестами. Хотіла нових вражень… Романтики… За все це заплатила занадто високу ціну.
Своєї матері Єва не пам’ятала. Вона померла під час пологів. Батько Іван зостався один з маленькою донькою, адже нікого з рідних у них не було. Дехто радив віддати дівчинку у притулок, але Іван і слухати про таке не хотів: Єва – єдина рідна кровинка, його зіронька і надія.
Якщо колись до програми Олімпійських ігор буде введена дисципліна під робочою назвою – ходіння по льоду, наші спортсмени мають усі шанси на медалі у цьому «виді спорту».
Того Різдва Насті виповнилося сімнадцять. Вона вже кілька років мріяла про кохання, мов у кіно. Не таке, як у подруг, – з однокласниками чи студентами. Хотіла зустріти самодостатнього чоловіка, сильну особистість. Щоб прожити з ним, одним-єдиним, усе життя, довіряти одне одному, не ревнувати, як мама батька. Тому на однолітка Івана, що жив у сусідній квартирі, навіть уваги не звертала. Яка з ним чекає перспектива? Дарма що хлопець носив їй скромні букетики і шоколадки, безвідмовно ремонтував зіпсуті електроприлади чи зірвані крани.
Ніч у пологовому видалася напрочуд спокійною. Навіть у палаті новонароджених – жодного звуку. Тихенько посопували носиками кирпатенькі хлопчики та дівчатка, час від часу зморщуючи лобики і плямкаючи губками. Які вони схожі між собою, щойно з’являються на світ!
Якось чекала маршрутку біля продуктового магазину. Ніч, пізно, я одна, з сумками, до будинку дві зупинки, але йти страшно. Нарешті під’їхала маршрутка. Дверцята поруч із водієм відчинилися, якийсь хлопець вискочив, я - бац, і на його місце. Водій каже:
Жінка років тридцяти, яка поспіхом увійшла в «бусик», що прямував до обласного центру, відразу привернула до себе увагу Арсена. Її темно-смолянисте волосся було коротко підстрижене, а очі загадково посміхалися, коли вона, ніби вивчаючи, глянула на Арсена. Жінка вибрала сидіння навпроти нього, але їй чомусь там не сиділося, бо вона підвелася і спитала його:
Уже тиждень, як Серафима злягла. Не вміла пояснити, що конкретно її болить: усе тіло стало важке, болюче, наче трактор через нього переїхав. І через душу – теж. Мабуть, вперше у своєму житті вона зрозуміла, як нестерпно може боліти душа. На столі біля ліжка поставила світлини онуків – Матвійка та Олексійка і, втупившись у них очима, заливалася слізьми.
На весіллі в родини зустрілися дві давні подруги. Свого часу жили близенько, в один клас ходили, за однією партою сиділи, в одних хлопців закохувались. Ще після закінчення школи бачилися частіше, а потім тільки передзвонювались, та й то нечасто.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 