Познайомилися вони в автобусі. Їх місця виявилися поряд, коли виїжджали на екскурсію в гори. Довелося ними мінятися, бо сусід був високого росту, то хлопець, що сидів ззаду, попросив Вадима пересісти ближче до стінки автобуса, аби йому було зручно роздивлятися чудові краєвиди, що почали виднітися попереду. Вадим і Наталка погодилися.
Я помітила її на залізничному вокзалі у Тернополі, коли чекала на свій потяг. Худенька жінка середніх років, одягнена в тоненький плащик, приглядалася до перехожих, раз-у-раз оглядалася. Її сумні очі зупинилися на моїй сумці. «Ви щось шукаєте?» – спитала я. Жінка швидко зникла, а коли потяг підійшов на перон, з’явилася знову. Стала біля мене. Поруч сіла і у вагоні. Поставила біля себе пакет, в якому – чорний хліб і кілька яблук.
У дитинстві була дуже щедрою дитиною, А ще дуже любила мультфільм «Черепашки-ніндзя» і вірила, що вони справді живуть у каналізації. Мені їх стало шкода, тому що вони постійно їли одну піцу, і я вирішила віднести їм млинців! Благо мама мене перехопила з тарілкою біля хвіртки, коли я твердою ходою прямувала до водостічного сливу.
Кажуть люди, що існує жіноча дружба. Вірю, що вона є. З різних балачок чула, як подруги допомагають одна одній, співчувають, радять. На хорошу коліжанку можна покластися, як на рідну сестру – і в горі, і в радості. Але в моїй історії, яку почула від незнайомої жінки, про інше…
О, Господи! Чи то осіння депресія дається взнаки, чи чоловіча старість наступає? Ну нема ради з тим Борисом. Не чоловік – звір. І це не так, і те недобре, і слова не скажеш, бо нервується, наче пес скажений. А про добро від нього, чи ласку, чи, може, якусь деколи квітку, не говорячи вже про подарунки, й мови не може бути.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 