Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"

Ракурс житейський

Наталчине щастя-нещастя

З самого дитинства, поліомієліт пошкодив, вірніше, вразив Наталії праву руку. Рука висіла, мов плітка, і була зовсім не керованою. Наталочка болісно сприйняла свій діагноз, не знала, що буде робити далі, як буде обслуговувати себе однією лівою рукою. а ще вона переживала через те, що ніхто з хлопців тепер не зверне на неї увагу: кому потрібна жінка-каліка? Хто захоче зв’язати свою долю з інвалідом? 

=>>>=

«Щоб син зненавидів тебе…»

Олег не хотів йти додому. З тих пір, як застав у спальні свою Ліду з найкращим другом Тарасом, усе було йому там огидне і чуже.

=>>>=

Привіт, малий!

– Коли мова – душа народу, то духовність – імунна система нашого ослабленого суспільного організму. Так і почну, – думала Лариса, глипаючи на годинник, і слухаючи ранкові новини.

=>>>=

«Сина ми не віддамо…»

Слово «сирітка» Ірина вперше почула, коли закінчувала перший клас. Як нині пам’ятає той день, коли директорка школи зайшла у їхній клас, шепнула щось на вухо вчительці, яка проводила у них урок, і вони обидвоє якось незвично глянули на синьооке дівча із двома бантами на голові.

=>>>=

Він не запитав,

вона – не розповіла…

Не мала Ганна звички кудись далеко їздити. Завжди часу було обмаль: то на роботу поспішала, то на господарці поралась. Мирослав, чоловік, шанував дружину. Вину перед Ганною свою відчував. Він був причиною, що доля їх дітьми оминула.

=>>>=

Кумовий «совєтік»

Кум Карпо із кумом Савою за квартою пива вели мову про жіноцтво, яке воно миле.

=>>>=

А кажуть, жіночої дружби не буває…

…У теплий літній вечір подруги проводили Катерину закордон. Здається, відтоді минуло, бозна, скільки часу. А насправді лише двадцять років.

=>>>=

Поцілунок, довжиною в життя

– Мамо, світанок…

=>>>=

Пообіцяла собі бути щасливою

Юля уже третій тиждень поспіль не виходила на вулицю зі своєї затишної трикімнатної квартири. Вона не хотіла нікого бачити, брати участь у безглуздих розмовах із сусідками, які всім у під’їзді «кісточки перемивають» і їй, мабуть, також. Не хотіла зайвих запитань… І перебувала у стані повного спустошення.

=>>>=

Добридень, господине!

Найбільша радість і розрада для Галини – то квіти. Тільки-но розвесниться, як вона вже сидить у своєму квітнику. До пізньої осені клопочеться, та ні, леліє – доглядає свої квіти-діти. А їх у неї багато. Одних тюльпанів двадцять видів має. І троянди, і лілії, й айстри, і жоржини, і чорнобривці, і півники – усіх і не перелічиш. Кожна квіточка особлива і неповторна. А барви! Коли хотів Господь землю прикрасити, то придумав квіти. Найтонший відтінок їхніх фарб та ароматів не залишає байдужою навіть найчерствішу людину.

=>>>=