О, Господи! Чи то осіння депресія дається взнаки, чи чоловіча старість наступає? Ну нема ради з тим Борисом. Не чоловік – звір. І це не так, і те недобре, і слова не скажеш, бо нервується, наче пес скажений. А про добро від нього, чи ласку, чи, може, якусь деколи квітку, не говорячи вже про подарунки, й мови не може бути.
Ганнина новорічна сукенка «сніжинки» мала довжину нижче колін і недоречну пишність. Тітчина робота. Як вміла, так і пошила. А ось корони тітка Надя не виготовила. Не вміла. І купити ніхто не здогадався.
Тетяна поверталася з роботи мимо імпровізованого квіткового ринку. Хризантеми, чорнобривці, айстри, соняшники мило усміхалися до перехожих. Вона любила цю частинку вулиці. Коли на душі було розхристано і не затишно, купувала жмутик квітів.
Студенти знали, що їхня улюблена викладачка англійської любить собак. І на день народження Вікторія Борисівна отримала в подарунок маленьку таксу, хлопчика. Назвала Черчіллем. У честь британського політика, яким захоплюється батько.
Коли я поверталася з роботи, зателефонував мій хлопець і повідомив: «До нас у гості приїхала Олька!» Я ще тоді подумала, чого це він такий радісний, якщо приїхала значить добре.
Надія зробила кілька ковтків чаю, а потім зі щасливим обличчям повідомила нам з мамою, що вони чекають дитину. Я здивувалася, оскільки вони, як і ми з чоловіком, не мають власного житла, і вже надумали стати батьками. Ми ж вирішили з цією справою почекати, хоча я й старша сестра. Але сюрпризи на цьому не закінчилися. – Яно, а тобі не здається, що це з вашого боку не красиво, жити з мамою, поки ми на орендовану витрачаємось?
Вона роздивлялася усе до найменших дрібничок. Наче після довгої відсутності в домі ти бачиш всі речі, предмети, кольори ніби вперше, чужими очима. Її квіти на підвіконні, які знає за дотиком, з якими говорила, як з домашніми улюбленцями. Її книги, полиця за полицею, м’якесенькі подушки, яким довіряла свої сни та сльози. І ця статуетка танцівниці з найтоншої порцеляни, яку подарував Григорій. Все в кімнаті потопає в світлі, якомусь теплі кольорів. Зупинилася перед дзеркалом, завмерла. Наче вперше бачила себе. Тонкі риси обличчя, великі, обрамлені густим віялом вій зеленаві очі. Торкнулася губ, мов перевіряла, чи у дзеркалі побачить те ж саме. «Знайома незнайомко, – мовила Ольга до свого відображення, – спізнаємось заново».
Віктор – студент медичного вишу був місцевим. Худенький, якийсь дивакуватий, він швидше за інших приходив на навчання, сідав у куточку і повторював домашні завдання. Не було у нього ні друзів, ні дівчини. Вчився дуже старанно, часто навідував бібліотеку, вивчаючи додатковий матеріал. Цікавився народною медициною.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 