Марта від злості не знаходила собі місця. На душі їй і так кепсько, а тут ще й сусідка Єва підливає смолу до вогню. Мовляв, нізащо не віддавай доньку за сироту, бо після смерті чоловіка заледве зводиш кінці з кінцями, а тут добавиться ще один рот. А ще – обручки, весільне вбрання, кошти за реєстрацію шлюбу в РАГСі, церкві – усе стане її проблемою, адже діти іще власних заощаджень не мають.
Дід Василь надивився телепередач, начитався у газетах про щасливе одруження та й вирішив сам одружитися. Написав листа в газету, мовляв, одинокий й багатенький хоче взяти за дружину гарну молоденьку, щоб була тоненька талія, довгі ноги та чорні брови.
Щаслива Настуня заклопотано дріботіла по кімнаті, у якій лежали позв’язувані у клуночки речі та провітрений від нафталіну одяг. У голові крутилася мелодія із якоїсь пісеньки, яку вчора почула по «колгоспнику», а на устах блукала хитренька усмішка. І це тільки подумати, як вона прославилася на все село: після сімдесяти її ще покликали заміж! Аж тепер вкуситься за язик та довготелеса Рузька, у якої Настуня жила після повернення із Сибіру.
Ніжні промені весняного сонечка грайливо переливалися на світлих стінах храму, вкриваючи їх легкою позолотою. Усміхнений ранок, вмитий чистими росами, урочисто зустрічав людей на порозі святині і ласкаво запрошував у святково прибране приміщення.
Симпатична темноволоса жінка стояла на зупинці в очікуванні когось, час від часу схвильовано поглядала на годинник, зітхала й перекладала сумочку з руки в руку. На вигляд важко визначити її вік. Сіра легка трикотажна сукня облягала стрункий стан, м’ятні туфлики на шпильці елегантно перегукувалися з шифоновим шарфиком, який прикрашав шию. Витончені риси обличчя випромінювали якусь аж дитячу ніжність. Жінка відчула на собі погляд водія «Лексуса» й знітилася.
Був з моїми знайомими такий випадок. Пара сімейна намагалася народити дитину 9 років. Перевірялися, від чогось там, напару лікувалися (не має значення). В поліклініку ходили, міську лікарню... Нічого не виходило. Чоловік «ручки склав» і сказав, що більше нікуди не поїде, ніякі аналізи здавати не буде.
Трапилася ця історія якраз у дні чорнобильської катастрофи. Був у київському оркестрі трубач, здоровенний, як шафа. Кажуть, коли він плюхався в басейн, той виходив із берегів. Так от, він запросив двох своїх дружків-духовичків відзначити Великдень у себе в селі на Прип’яті - випити, порибалити і таке інше.
Друга половина квітня здивувала нас різким похолоданням. Видзвонювали приморозками холодні ранки, дошкуляв сильний вітер, безжально обривав розквітлі тюльпани, ламав дерева. А в деяких регіонах атакували снігові замети. То й не дивно, що через стрибки атмосферного тиску в декого загострилися хронічні хвороби, погіршилося самопочуття. Так сталося і з моєю подругою, котра страждає на ревматичну хворобу.
Лариса заміж не поспішала. Шукала серед кавалерів найдостойнішого. Аби залицявся так, як у кіно. Не говорив банальних фраз, від яких мліють її подружки. Був не бідним і трохи схожим на Аполлона. Але знайти такого не вдавалося.
Вони не хотіли її за невістку. Хто вона – Христя? Бідна, проста дівчина з багатодітної сім’ї. Без нічого… З чим вона прийде до них? Гола-боса, з пустими руками, – так пояснювала всім охочим Марта Іванівна, хто допитувався в неї, коли весілля синові будуть справляти.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 