Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"

Ракурс житейський

Мамина душа все простила…

– Баю-бай, спи, Степанку, засинай, – тихенько співала Віра біля колиски сина. Малий вертівся, сплакував…

=>>>=

Колись мама тобі розкаже

У палаті тихо і сумно. Усі порозходилися на вихідні додому. Ольга з сином залишилися одні. Вони ще довго будуть слухати цю лікарняну тишу.

=>>>=

Руйнівник пташиного щастя

За Толькою завжди золоті верби росли. Де повернеться, там щось вичворить. Тому й всі кликали хлопчиська Толькою. Навіть учителі. Бо і в школі досадив.

=>>>=

Помирили й одружили

Ні Світлана, ні Ігор ніколи не приїжджали на зустрічі з випускниками. Ні після десяти років закінчення школи, ні після двадцяти. Вона не хотіла його бачити, бо досі не простила. Все пережила, відболіла, відплакала, майже забула, а пробачити не змогла. Він не знав, як має їй глянути у вічі. Всі ці роки його мучила совість, почувався винним перед жінкою, котра була його першим і, схоже, єдиним коханням.

=>>>=

Чужа кістка

Таміла рано вийшла заміж, ще й двадцяти років не мала. Подруги відмовляли дівчину, запевняли, що Ігор їй не пара, бо ж бабій, яких мало, ще й випити любить. Та де там! Навіть слухати не хотіла.

=>>>=

Кохання – метелик

– Мамо, я вийшла заміж! Збираємось в гості, познайомлю з зятем…

=>>>=

Хто не має чоловіка, той горя не знає

Як же це треба «дістати» дружину, щоб вона в зрілому віці зробила таке зізнання…

=>>>=

Кава, дощ і Вона

Дощ стукав у напівсонне вікно. Просився на каву. Дощ був закоханий у Неї. Розумів Її меланхолійний настрій і тихий смуток.

=>>>=

Люблю тих, кого любиш ти

Вагон був вщент наповнений людьми. Кіра обвела його поглядом, але жодного місця не побачила.

=>>>=

«Це – чоловік моєї дружини»

Павло не міг збагнути, чому матір не долюблює невістку. Милу, лагідну Тетянку, доля з якою звела його на дорозі?

=>>>=