Лагідні сонячні промені вкривають легкою позолотою небесну блакить. Повітря бринить веселим щебетом птахів, а на деревах ледь помітні бруньки напружено тягнуться до весняного тепла. Легкий вітерець наспіх цілує біленькі голівки підсніжників і летить за горизонт у невідомість. Благодатний день, який впевнено віщує прихід весни.
Настя засмутилася, коли її молодший син Андрій заявив, що хоче одружитися на своїй однокурсниці. Що таке надумав, сину? Після смерті чоловіка Степана, вона і так заледве зводить кінці з кінцями, а тут – така новина…
Вона вимикала фільм, коли головні герої почувалися щасливими. Бо далі, за законами жанру, їх очікували випробування, розчарування, розлука… А знову дорога до щастя – довга, а то й безкінечна. А ще Оксана не любила фільмів про багатих манірних дівчат та жінок, яким ніхто не може вгодити. Вони її дратували.
Якось приїхав він до свого друга Тараса, з яким разом служив в армії. Падав густий дощ. Раптом помітив тендітну білявку, яка сиділа в парку на лавці і плакала. Зупинився біля неї. «Мабуть, тому і дощ почався, що такі гарні очі сльози ллють», – спробував пожартувати. – Як тебе звати, красуне?» «Єва», – відповіла дівчина і кивнула на каблук, що відпав від босоніжки.
Вона не помітила, як почала старіти. Вчора побачила перше сиве волосся на скроні, зморшки біля очей… Але вона плакала не від того, що старіє. Тихенько плакала від самотності, хоча була заміжня…
Оксана раніше відпросилася з роботи, бо з самого ранку почувала себе погано. Дорогою додому вирішила забрати з дитсадка сина. “Щоб чоловік увечері уже за ним не їхав”, – подумала.
Лагідні промінчики теплого березневого сонечка пустотливо витанцьовували на свіжовибілених стінах моєї лікарняної палати. Своїм світлом і теплом вони заповнювали весь простір і розливалися млосною дрімотою по всьому моєму тілу. Після чергового випробування операцією мій організм потребував тиші та відпочинку.
Оксана вкотре перечитувала листа, якого вже знала напам’ять і не могла збагнути, як їй чинити: збиратися в дорогу, чи спалити його, назавжди забувши зміст?
Вечірні сутінки поглинали п’янкий аромат черемхи, накриваючи землю чорною бахромою. Чаклунка-ніч шепотіла з вітерцем, ніби випитуючи в нього якусь таємницю, поступово вступаючи у свої права, а він шкодував ту, що розпустивши коси, стояла й мліла в чеканні за фіранкою розчиненого вікна.
Як вона йому потрібна! Як потрібна ця тендітна жінка! У неї – сини. А він – самотній. Посивів рано. Ні, це ще не старість. Це втома. Біль, що ятрить душу. Це те, що не можна собі простити й забути…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 