Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"

Ракурс житейський

«Не плач, Маріє…»

У лікарняній палаті їх було тільки двоє: Марійка і її добрий та чуйний чоловік Арсен. Жінка лежала у комі, не приходила до тями.

=>>>=

Золота клітка

Дуже добре жилося Оленці. Закінчила інститут, працювала в банку. Мешкала у Львові у просторій квартирі. Тепер там поселився її рідний брат із сім’єю, бо батьки після виходу на пенсію переїхали до села.

=>>>=

Біль самотньої матері

Вона ніколи не сподівалася, що може на старість залишитися одинокою і переживати біль самотності. Її життя складалося якось легко і просто, безтурботно і сонячно. Вона була успішною ученицею, згодом студенткою. У неї були чудові батьки, яких вона дуже любила. Під їхньою опікою їй було затишно. Жили вони скромно. Вона ніколи не переймалася тим, що у неї не було такого одягу, як в однокласниць, достатку в оселі, гарного будинку. Їй було тепло від батьківської любові, турботи, розуміння, ласки. Це були найдорожчі люди у її житті.

=>>>=

«Тітонька, мабуть, помилилася…»

Сутінки припали до вікна своїм прямокутним обличчям. Оксану знову огорнула туга, знову запекла в серці образа — образа на саму себе. Мучить її совість із дня на день. Можливо, тому, що наближається старість. А вона думала, що ніколи з нею не зустрінеться. Що молодість цвістиме вічно, а той цвіт розсипатиметься на всіх, на кого вона кине оком… А сім’я – це так, для годиться.

=>>>=

Гіркий полин кохання

Ольгу розбудив сонячний промінчик. Легенько ковзнув по щоці, погладив каштанове, ліниво розкинуте на подушці волосся, трішки затримавшись, ніби хотів передати їй своє тепло, потім пустотливо перестрибнув далі – на голубу, мов небо, стіну.

=>>>=

Чиє щастя більше…

Я давно не бачила Віри. Років п’ять, а, може, й більше. Знала, що у свій попередній приїзд гостювала вдома Віра недовго. Побула на весіллі у доньки й одразу майнула назад, за кордон, до Італії.

=>>>=

“Тату, ще не вечір…”

– У нас новенька учениця, – сказала класна керівничка п’ятикласникам. – Ангеліна. – Її сім’я переїхала в наше місто. Покажіть Ангеліні на перерві школу, аби не заблукала, – пожартувала Неоніла Петрівна.

=>>>=

Босими ногами по снігу

Він наснився їй і цієї ночі. Коротко стрижене темне волосся у білих краплинах снігової пороші, ледь помітна усмішка, причаєна у кутиках милих губ, яка чомусь ніяк не гармоніювала з його поглядом – палючим, настороженим, колючим…

=>>>=

Де небеса торкаються хвиль…

…В Ярини знову просять інтерв’ю. А вона не вміє про себе говорити. Не вміє, і все. Так і сказала дівчатам, які телефонували з місцевих видань.

=>>>=

Перш ніж закохатися в чужого чоловіка

Дорогі читачі, хочу поділитися своєю гіркою історією, чи варто закохуватися у чужого чоловіка.

=>>>=