Алісине щастя розбилося тієї миті, коли в чоловіка «прогорів» бізнес. Щойно вона була у «шоколаді». Нічим не переймалася. Борис усе вирішував. Гроші заробляв. Терпів її захцянки і зовсім не ангельський характер…
Хтось необережно натякнув Жанні, що їй пора скинути кілограм десять. Жінка прийшла засмучена, сумна, заплакана. Нічого не пояснюючи сім’ї, вона закрилася на кухні і почала готувати улюблені шоколадні пончики, щоб заспокоїти ними печаль. Вона завжди так робила, коли на голову сипалися неприємності. Минуло три години. З кухні Жанна Едуардівна так і не вийшла. Чоловік і чотирирічний син, всерйоз затурбувалися про долю жінки, все-таки вирішили до неї підійти.
Марта збиралася заміж за Матвія. Матвій – удівець. Із трирічним сином на руках. Марті радили: знайди собі нареченого без «прицепа». Навіщо тобі з чужою дитиною няньчитися?
Лагідні сонячні промені вкривають легкою позолотою небесну блакить. Повітря бринить веселим щебетом птахів, а на деревах ледь помітні бруньки напружено тягнуться до весняного тепла. Легкий вітерець наспіх цілує біленькі голівки підсніжників і летить за горизонт у невідомість. Благодатний день, який впевнено віщує прихід весни.
Невелика хатина старої Єви губиться між розлогими деревами, які ще колись садив її покійний чоловік. Сусіди виставляли огорожі – одну, кращу за іншу, а він обгороджував обійстя деревами та кущами жасмину, бузку, калини. Не раз метеликами залітали до них сусідські дітлахи, напихали повні пазухи соковитими яблуками і грушами. А напередодні Зелених свят йшли до них за гіллям клену, щоб замаїти хату. Баба Єва сама обламувала гілки. Робила це обережно, щоб не постраждало дерево. «Його теж рани болять», – пояснювала.
Лагідні промінчики теплого березневого сонечка пустотливо витанцьовували на свіжовибілених стінах моєї лікарняної палати. Своїм світлом і теплом вони заповнювали весь простір і розливалися млосною дрімотою по всьому моєму тілу. Після чергового випробування операцією мій організм потребував тиші та відпочинку.
Владислав називав Ларису королевою. А оскільки ім’я в дівчини звучало зовсім не по-королівськи, то кликав її Ларо. З наголосом на другому складі. Так і представив своїм батькам:
Світанок повільно влягався на землю, оповиваючи шумне місто іскристим серпанком. Хаотичний рух машин, людей, які мов мурахи, поспішали хто куди, зупиняючись перед світлофором, що раз у раз блимав очима, змінюючи колір, свідчив про народження нового дня.
Ганна уже не вперше переконалася, що молитва має таку величезну силу, яку не можуть дати навіть володарі світу. Жодного дня вона не починала і не закінчувала без молитви.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 