Було це минулої зими. Дочка попросила зробити годівницю для пташок. Згадавши свої піонерські навички з годівницебудування, я зробив їдальню для пернатих з пакета від молока. Вирізав квадратну дірку в одній стороні пакета і насипав туди корму, якого перед цим вкрав у хом’яка. Так-сяк зліпив докупи й спритно повісив це все на балконі.
Відпочивав я позаминулого року у веселому місті Одеса. Почалася відпустка з того, що відразу ж на залізничному вокзалі у мене поцупили мобілку. Вразило мене також те, що правила дорожнього руху тут не такі, як по всій Україні. Транспорт містом лавірує зі швидкістю “Формули 1”. Так ось, належавшись на пісочку в курортному містечку, я з сім’єю вирішив оглянути місто Утьосова і Жванецького.
Цю історію мені розповів мій знайомий, Дмитро Іванович. Було це років 20 тому. Служив він тоді майором в авіації (а тоді, як відомо, спирт у них “рікою плив”). Поїхав якось Дмитро Іванович на військові збори, прихопивши із собою десятилітрову каністру спирту. З Рівного було всього 11 чоловік. Поселили їх у готелі “сільського” типу, в одному номері - вісім чоловік, у сусідньому - ще трьох. Чергова сказала:
Якось мені довелося жити в гуртожитку Рівненського інституту підвищення кваліфікації вчителів. У сусідній кімнаті проживало троє чоловіків-педагогів. Коли почало смеркатися, вони вирішили весело відсвяткувати закінчення навчання…
Прийшовши на роботу (а я працюю на станції швидкої допомоги), відразу зрозумів, що ця доба нічого доброго не обіцяє. Ми поїхали на виклик уже через п’ять хвилин після прийому зміни. Та ще й у далекий мікрорайон.
Я живу в “хрущовці”, у невеличкій однокімнатній квартирі. Увесь будинок, власне, складається з шістдесяти таких квартир. Одного разу ліг я спати десь опівночі. Заліз під ковдру, вимкнув радіомагнітолу... Раптом від сусідів зверху почали лунати дикі крики (зовсім не схожі на дикі танці Руслани). Я спочатку подумав, що то п’яний чоловік б’є свою дружину, але згодом до мене “дійшло”, що це люди сексом займаються.
Я ніколи не розуміла представ-ників протилежної статі. Що їм потрібно? Говорять одне, а думають зовсім про інше. Каже, що любить, насправді ж - ненавидить. Каже, що не хоче бачити, насправді - шукає можливість зустрітися. Або ж, навпаки: обіцяє подзвонити, а потім може виявитися, що ніби десь загубив номер телефону.
Цю історію розповіла моя дружина, коли працювала в одному з рівненських супермаркетів. Якось зайшов у цей магазин покупець - великий, під два метри зростом і багато сантиметрів у ширину. І зачіска - як у Брюса Вілліса (тобто, майже лисий).
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 