Цей загадковий Луцьк!

Недарма центральну вулицю старого Луцьку назвали іменем Лесі Українки, адже саме неподалік неї в одному з будинків у 1890-х роках проживала сім’я Косачів. У правому крилі другого поверху будинку знаходилися житлові кімнати, а в лівому - робочий кабінет і приймальня мирового посередника Петра Косача. Сьогодні в будинку знаходиться дирекція Історико-культурного заповідника. Хоча про ті дні нагадує гранітна табличка “Лесина вітальня”. Поруч ми побачили цікаве приміщення аптеки-музею. Зі слів перехожого, зрозуміли, що це одна із найстаріших аптек України, і там у свій час замовляли ліки для хворої Лесі. Ось так ми і зустрілися із старовиною...

Пам’ятка Волині - замок

Ліворуч і трохи вверх видніється найвизначніша пам’ятка Волині - Луцький Верхній Замок. Він був побудований останнім великим князем Володимиро-Галицької Русі Дмитром Любартом у 1340-1383 роках і служив його резиденцією. Потім замок облюбував князь Литви Вітовт. У різні часи замок виконував різні функції і мав різних власників. Діяли в ньому і крайовий уряд, соборний крилос, збиралися сейми і станові суди. Вирішували тут важливі справи і великий князь Свидригайло, і гетьман Іван Виговський.

Відвідуючи замок, ми оглянули його башти і споруди, пройшлися мурами. У замку на фундаменті князівського палацу стоїть будинок повітової кан-целярії і шляхетських судів, де нині розміщена картинна галерея Волинського краєзнавчого музею. Будинок з колонами - повітова скарбниця, нині в ньому створено музей книги.

Ці всі цікаві факти розповів нам місцевий гід. А ще він люб’язно показав нам верхній оглядовий майданчик В’їзної башти. Який прекрасний краєвид відкривається звідти. На самій же башті, після підказки гіда, тепер помітно замуровані арки давніх воріт і хвіртки, які були обладнані підйомними мостами. Стирова башта, - повідомив історик, - використовувалася, як архів замкової канцелярії, а у її підвальному поверсі була в’язниця. І дійсно так, там досі на вікні стоять грати. І, нарешті, Владича башта - у ній знаходиться арсенал і єдиний в Україні музей дзвонів. Музей дійсно унікальний. Дзвони з усіх кінців України, і не тільки, величезні і найменші, вони зустрічали, вінчали і проводжали в останню путь багатьох славних українців!

Але найбільше нашу увагу привернули розкопки залишків мурів соборної церкви Іоанна Богослова. Зараз над її мурами споруджено павільйон. І всередину можна потрапити тільки з гідом. Але мандрівки підземеллям тільки попереду!

Храми, костели, церкви...

Далі нашу увагу привертають руїни якихось мурів та приземкуваті будівлі. Виявляється, це залишки споруд старого монастирського комплексу домініканців. Та не все час зрівняв із землею. Залишилася цілою та неушкодженою будівля колишньої синагоги. Привертає до себе увагу дивовижна лютеранська кірха, загадковий костел архангела Михаїла і апостола Павла монастиря тринітаріїв, костел бригіток, жовтогарячим виблискує Покровська церква, небесно-синім - Хрестовоздвиженська церква.

Але особливо велично та недосяжно виглядає Костел святих апостолів Петра і Павла, який прикрашають скульптури його патронів, а інтер’єри - живописні роботи польського художника Тадеуша Кунце, про що розповів один із прихожан костелу. А ще молодий юнак із захопленням розповів, що після ліквідації католицизму, собор перетворили у склад, а пізніше - у міське технічне училище. Згодом тут розмістився музей атеїзму. У 1992 році храм було повернено католикам. І хоча ми з друзями не католики, але зробили приємне юнаку, і завітали всередину. Дуже здивувала атмосфера, яка була там. Так було тихо, спокійно. На лавах сиділи прихожани і молилися. На олтарі горіли запалені лампадки і маленькі свічечки. І тільки чийсь необережний порух або шелест сторінки порушував ніби янгольську тишу...

І підземелля...

Той же лучанин очікував нас біля виходу. Тільки одним рухом голови він поманив за собою. Тоді ми крутими східцями спустилися у нижній рівень, тобто у підземелля собору. Колись там був також діючий храм, наразі проводяться археологічні розкопки. Оскільки ними займаються представники громадської організації, і вони не мають державної підтримки як такої, то відвідувачам підземелля заборонили знімати на відео і фото. І все ж підпільні фотокамери зафіксували і трапезну кімнату, і колишнє приміщення з олтарем, і масові захоронення. Враження неймовірні, хотілося ходити темними лабіринтами, розгадувати чергові загадки костелу, але пора додому.

На згадку взяла я шматочок муру підземелля костелу, вінок, сплетений із соломи, кований виріб, які були придбані під час етнофестивалю, що відбувався в межах Луцького замку. А ще аптечну пляшечку із аптеки-музею, про всяк випадок. А спогади про Луцьк - вони й так лишаться у моєму серці назавжди.