Руслан ПОСТОЛОВСЬКИЙ: “Не зрадьте свого вчителя!”

“У бідній країні не може бути процвітаючого університету”

- Руслане Михайловичу, наближаються до завершення виборчі перегони, переможець яких стане ректором провідного рівненського вишу. Сьогодні, щоб очолити вищий навчальний заклад, потрібно перемагати на відкритих виборах. Ви готові до них?

- Я готовий, а мої суперники - сумніваюсь, інакше вони не розпочали би виборчу кампанію за півтора місяця до їх офіційної реєстрації кандидатами на посаду ректора РДГУ. Не гребуючи при цьому брудними технологіями, що надало виборам керівника університету більшої скандальності, ніж до цього мали президентські чи парламентські вибори в Україні. Кажуть, що я розвалив Інститут слов’янознавства. Нічого я не розвалив - всю освіту валить держава. Найголовніша проблема - зубожіння народу. Ми мало набираємо на платній основі, бо батьки не можуть платити за навчання своїх дітей - оце правда.

Також мої опоненти звинувачують мене в Інтернеті, що я не менеджер, а “рішала” і “вибивала”, обіцяють зробити з РДГУ такий університет, як Стенфордський, Гарвардський, Єльський… Повірте мені: у бідній країні не може бути процвітаючого університету. Я от придбав недавно книгу спогадів Кондолізи Райс - першої жінки на посаді держсекретаря США в часи президентства Джорджа Буша-молодшого. До речі, Райс також була і наймолодшим проректором Стенфордського університету та першою жінкою і першим афроамериканцем на цій посаді. Так ось, його річний бюджет становить 18,7 мільярда доларів. Серед студентів і випускників Стенфорду - заснов-ники Google, Hewlett Packard, Nike, Sun Microsystems, Yahoo із мільярдними статками. А топ-менеджери цих компаній зі стенфордськими дипломами заробляють мільйони долари. Звичайно, і ті, і ті роблять у фонд університету благочинні внески на мільйони доларів.

- Безперечно, випускники престижних університетів світу знають, що таке справжній менеджмент, і в розвинених країнах працює справжня ринкова економіка. А що робити нам, бідним українцям, аби рухати вітчизняну вищу освіту до європейських стандартів?

- Для РДГУ я бачу такий вихід: створити резервний стратегічний фінансовий фонд університету - так звану “подушку безпеки” на випадок непередбачених ситуацій. І тут допоможе новий закон “Про вищу освіту”, згідно з яким фінансова автономія вузів дозволить тепер витрачати свої кошти в обхід казначейства і не чекати допомоги від держави на вирішення поточних проблем. Всі вищі навчальні заклади матимуть право відкривати депозитні рахунки в банках і розміщувати там свої спецфонди, які зараз обслуговуються в державному казначействі.

Також готуємось отримати ліцензію на підготовку в РДГУ іноземних студентів. Ось 25 лютого наша делегація підписала в Польщі угоду про спільну підготовку іноземних студентів між Рівненським державним гуманітарним університетом і Університетом інформатики та мистецтв міста Лодзь. 200 африканських студентів будуть у нас навчатися на першому та четвертому курсах. Кожен платитиме тільки за навчання тисячу євро - а це 200 тисяч євро в рік. Кладемо їх на валютний депозит в Укрексімбанку, де він ще нарощується за рахунок відсотків. Відкриваємо також доб-рочинний фонд. У нас чимало успішних у бізнесі випускників, не залишаться в стороні й шкільні педагоги з їх скромними доходами. На армію збирали ж по три-п’ять гривень, це теж гроші.

Часом про мене пишуть, що я “роздерибанив” університетську землю. Я не продав жодного метра - навпаки, оформив акти на землю. Не продав також недобудований корпус, хоча мене просили це зробити. Є, до речі, цікаві пропозиції. Фірма бере і зміцнює знизу цей корпус, завершує його будівництво, наростивши поверхи для квартир. А ще з тих квартир дає помешкання для наших викладачів, завдяки чому люди зможуть звільнити кімнати в гуртожитках. Я вважаю, що необхідно працювати саме над цим варіантом, бо він принесе більшу користь університету.

“Ніде в світі держава не робить рейтингів, це не її відповідальність”

- Ваше ставлення до здійснюваного Міністерством освіти і науки ранжування вузів за результатами їх діяльності та потенціалом. Ваші опоненти стверджують. що за міністерськими рейтингами РДГУ за останні сім років зійшов із 100-го місця на 194-те серед ВНЗ України.

- Я, як і президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт, не слідкував за цими рейтингами в часи, коли міністром освіти був ставленик Януковича Діма Табачнік, тому що ніде в світі держава не робить рейтингів. Усі ці розмови в соціальних мережах і на сайті “Четвертої влади” про рейтинги нашого вузу мають явно замовний характер. Це - гра не за правилами, яку веде мій суперник на ректорських перегонах Максим Гон, розпочавши виборчу кампанію набагато раніше, ніж був зареєстрований Міносвіти кандидатом на посаду ректора РДГУ. Я звернувся із запитом про міністерські рейтинги в Державну інспекцію навчальних закладів України. Там мені повідомили, що ці рейтинги ветовані, по суті, новим законом “Про вищу освіту”, Положенням про Міністерство освіти і науки, оскільки вони не відповідають дійсності.

Ось подивіться протокол № 13 від 25 листопада 2014 року: ДАК прийняла рішення закрити до 28 травня цього року 53 ВНЗ. Про це повідомлено в листі МОН від 28 листопада 2014 року. Так, деякі з вузів, що вві-йшли в “ліквідаційний список” міністерства, не мають ні професури, ні студентів, але вони є в рейтингу, на який спираються мої опоненти. Ці вузи попереду Київського лінгвістичного університету, Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Національної академії державного управління при Президентові України, Львівського медичного університету. Я ніколи погоджуся з тими рейтингами, в яких Національний університет “Острозька академія” (п’яте місце), при всій моїй повазі до його ректора Ігоря Демидовича Пасічника, випереджає Львівський національний університет імені Івана Франка (шосте місце) та Національний університет “Києво-Могилянська академія” (тринадцяте місце).

Своє ставлення до рейтингів у “дімонократичній” сфері вищої освіти, які взяли на озброєння мої опоненти, я можу виразити словами Тараса Шевченка:

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте… кричіть собі,

Я слухать не буду…

Додам лише, що їх намагання поставити під сумнів досягнення РДГУ відбивають в абітурієнтів бажання навчатися в нас. Наш університет у рейтингу набору студентів серед вишів Рівненщини на 2014-2015 навчальний рік на першому місці - понад 10000 заяв на 1000 місць. Я згідний, що у “воднику” більше докторів наук, у них 56, а у нас - 40, в них чотири ради по захисту, а в нас - одна. Але ж не можна огульно гудити, до чого вдаються мої опоненти, всі здобутки університету. Про подібних людей Тарас Шевченко писав:

Такі, бачте, люди:

Все письменні, друковані,

Сонце навіть гудять:

“Не відтіля, каже,-

сходить,

Та не так і світить;

Отак, - каже, - було б треба…”

Що маєш робити?

Треба слухать, може,

й справді

Не так сонце сходить,

Як письменні начитали…

Розумні, та й годі!

А що ж на вас вони скажуть?

Знаю вашу славу!

Поглузують, покепкують

Та й кинуть під лаву.

“Я врятував університет на найвищому рівні, тому що я – “рішала”.

- Кажуть, що Вам, як керівнику великого колективу, часом бракує рішучості. Це правда?

- Так, я визнаю, що виявляю певну нерішучість, особливо коли це стосується долі людини, тобто скорочень працівників університету, виключень студентів тощо. Ви подивіться: у країні складна ситуація, урізається фінансування, тим не менш, зарплата виплачується вчасно. Я до остатнього не знімав надбавки за звання, поки з мене не зняли, індексації робив. Скільки разів у складній ситуації, коли вирішувалась доля працівника, до мене приходив проректор Анатолій Миколайович Воробйов і питав: “Що будемо робити?”, я завжди казав: “Давайте, пожаліємо людину, нам Бог за це добавить”. А він: “Скільки ж можна добавляти?”. “Бог знає, що робить”, - відповідаю.

Але я повний рішучості в глобальних питаннях, питаннях існування нашого університету взагалі, у протистоянні спробам його об’єднання з іншими вузами. Саме в таких ситуаціях я справжній боєць. Мені вдалося відбити три спроби об’єднати РГДУ: дві - з водним університетом, і буквально недавно третю - з “Острозькою академією”, вже готувалася постанова Кабміну. Я врятував університет на найвищому рівні, тому що я - “рішала”. Хай би “менеджер” рішив…

Хотів би нагадати: наш університет - кузня не тільки педагогічних і культурних кадрів, а й патріотів України, готових пожертвувати за неї своїм життям. Герой Небесної Сотні, удостоєний звання Героя України, Олександр Храпаченко навчався в РДГУ на кафедрі театральної режисури Художньо-педагогічного факультету. Захоплювався туризмом, полюбляв мандрівки, професійно займався альпінізмом. Під час Революції Гідності став одним з активістів Євромайдану. Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській від кулі снайпера. Він віддав своє життя не за те, щоб закрили його університет. Такого ніколи не буде. Не допустимо!

- Ваші опоненти вважають, що Ваш поважний вік не сприятиме ефективному виконанню Вами обов’язків ректора. Ви можете їх заспокоїти?

- На мою думку, 63 роки - це вік розквіту і вченого, і політика. Наприклад, мій близький товариш - Герой України, ректор Національного університету “Острозька академія” Ігор Демидович Пасічник - старший за мене на п’ять років. А ви от візьміть його зніміть - і той університет без нього рухне, буде щось таке між ПТУ і коледжем. Або мій колега по ректорському корпусу, також Герой України, академік Леонід Васильович Губерський, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка - я від нього молодший рівно на десять років. А ви знаєте, що комуністичний лідер і головний реформатор Китаю Ден Сяопін, який лише за п’ять років до смерті (а помер він у 92-річному віці) пішов з усіх постів, постійно повторював китайську приказку, що “не має значення якого кольору кішка - чорного чи білого, аби лише вона добре ловила мишей”. Я з ним згідний.

“Бог дав мені талант бути гуманним, любити людей і вірити їм”

- Найвищі моральні цінності для Вас.

- Бог дав мені талант бути гуманним, любити людей і вірити їм, допомагати тим, хто цього потребує.. Тому, напевне, доля неспроста поставила мене в 1998 році ректором-організатором саме гуманітарного університету, який був створений шляхом злиття Рівненського державного педагогічного інституту, Рівненського державного інституту культури та ряду училищ: Рівненського музичного, Дубенського і Сарненського педагогічних. Тоді ж Українська державна академія водного господарства була перейменована в Національний університет водного господарства та природокористування і був створений з нуля указом Президента Леоніда Кучми Національний університет “Острозька академія”. А заклали підвалини університетської освіти на Рівненщині губернатор Микола Сорока, в якого я був заступником з гуманітарних і соціальних питань, та мої друзі - Валерій Смолій, директор Інституту історії України НАН України, академік, на той час віце-прем’єр з питань гуманітарної політики, та Володимир Литвин, тодішній голова Адміністрації Президента. Отже, я щось-таки зробив для освіти в нашій області.

Моя совість перед людьми чиста. Я не дав жодного викладача чи співробітника посадити в тюрму. Не хотів, щоб люди плакали й ображались на мене. Це не означає, що я покривав злочинців. Були часи, коли людей брали нізащо. Я назавжди запам’ятав, як у вироку нашому викладачу Володимиру Гайбонюку фігурувала шоколадка за 67 копійок, яку підсудний, буцімто, привласнив як матеріальну цінність. Свого часу було безпідставно відкрито кримінальну справу проти Андрія Кукурудзи. Василь Червоній попросив: “Допоможи хлопцю, він із патріотичної сім’ї”. Мені це вдалося. Зараз Андрій Кукурудза боронить територіальну цілісність України на Донбасі. А де ті, що хотіли запроторити його у в’язницю? А скільки у мене друзів відійшло у вічність! Я допомагаю їхнім дітям. Між іншим, в Інституті слов’янознавства всі діти-сироти вчаться безкоштовно, а напівсироти - за півціни. Такого вузу ніде немає.

Найвищою цінністю в житті людини вважаю чисту чоловічу безкорисливу дружбу. В 1993 році, будучи докторантом Інституту історії України НАН України, долучився до активної роботи в Демократичному об’єднанні “Україна”, яке очолював перший міністр оборони незалежної України Костянтин Морозов. Ця громадська виборча організація, в яку входили видатний письменник Дмитро Павличко, академік Микола Жулинський та інші відомі політики, готувала демократичні сили країни до перших українських парламентських виборів 1994 року З того часу підтримую прекрасні дружні відносини з Павличком і Жулинським.

Запам’ятайте, особливо молоді: ніколи не можна зраджувати друзів. Мене, я вам чесно скажу, хай до стінки ставлять, а я друга не здам. Але мене зраджували багато і багато раз. Причому, люди, яким я робив усе. Люди, яким, здається, як би міг - небо прихилив би! А вони витягли все, що їм треба, - і здали. А якщо могли, то ще й підніжку поставили.

Мій близький друг професор, доктор юридичних наук Олександр Скрипнюк - колишній начальник управління суспільних та гуманітарних наук Вищої атестаційної комісії України при Кабінеті Міністрів України, а нині - керівник відділу міжнародних наукових зв’язків і дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, президент Всеукраїнської асоціації конституційного права - в таких випадках завжди радить мені: “Заспокойся, це не друзі, а попутники”.

Я ніколи не мстив і не мщу тим, хто зробив мені підлість. Колись мені моя бабця Палажка (вона мене вигляділа, бо батько з нами то жив, то не жив, але родині допомагав фінансово) сказала мені: “Сину, ніколи не мсти, вони в тебе каменем, а ти в них - хлібом, і ти переможеш”. Сто відсотків. Я все можу простити, крім зради.

Саме в ці дні мені дуже потрібна моральна підтримка колективу РДГУ, якому я віддав понад 40 років свого життя. Підтримайте мене, дорогі колеги, на виборах ректора університету. Я - щира, добра і надійна людина. Це я казав при освідченні своїй майбутній дружині, Людмилі Олександрівні Шелюк. Ці ж слова кажу й шанованим мною викладачам та студентам, які 19 березня виберуть не тільки ректора РДГУ, а й перспективу розвитку університету і власну долю. Давайте спробуємо ще раз гуртом пережити і подолати всі ті негаразди, які переживає і долає наша держава й український народ.

Не зрадьте свого вчителя!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: