Невідоме про відомого, або секрети Леонардо да Вінчі

Леонардо був одним з перших розенкрейцерів, тому систему його вірувань церква вважала за вкрай єретичну. Він вважав, що в Ісуса був брат-близнюк. Цьому є підтвердження в його роботі (наприклад, ескіз за назвою «Діва зі Святим Іоанном Хрестителем і Святою Ганною»), хоча, звичайно, існує імовірність того, що поняття «близнюк» уживалося тільки в символічному змісті і не мало конкретного змісту.

1516 року переїжджає до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію рисунків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без допомоги. Третій рік життя в Амбуазе 67-річний Леонардо провів в ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска І, свого близького друга. Леонардо да Вінчі поховалий в замку Амбуаз. На могильній плиті був напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства». Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці: окрім грошей, він отримав картини, інструменти, бібліотеку та інше майно. Салаі і його слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.

Леонардо віртуозно грав на лірі, першим пояснив, чому небо синє, а місяць такий яскравий, був амбідекстром і страждав дислексією (нездатність правильно читати текст). Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник. Є підстави вважати, що Леонардо був гомосексуалом. Коли художник вчився в майстерні Вероккіо, його обвинуватили в домаганні до хлопчика, що позував йому в його роботах. Суд виправдав його.

Леонардо любив воду: він розробив інструкції з підводних занурень, винайшов і описав прилад для підвідного занурення, дихальний апарат для підвідного плавання. Усі винаходи Леонардо стали основою сучасного підвідного оснащення.

Леонардо першим з живописців став розчленовувати трупи, щоб зрозуміти розташування і структуру м’язів. Попри те, що церква у ті часи забороняла вскриття тіла, Леонардо тайком вночі спускався в підвали, де за гроші препарував тіла страчених.

Одна з найнеобхідніших речей для навчання людини плавання — рятувальне коло. Цей винахід Леонардо залишився практично без змін. Для прискорення плавання вчений розробив схему перетинкових рукавичок, які згодом перетворилися на загальновідомі ласти. Важко повірити, але для полегшення праці робочих Леонардо вигадав... екскаватори, які швидше були призначені для підйому й транспортування виритого матеріалу, ніж для риття як такого. Один з найбільш знаменитих малюнків Леонардо представляє древні розробки автомобіля. Саморушний віз мав рухатися за допомогою складного арбалетного механізму, який передавав би енергію приводам, сполученим з кермом. Задні колеса мали диференційовані приводи й могли рухатися незалежно. Четверте колесо сполучене з кермом, за допомогою якого можна керувати возом. Спочатку цей транспортний засіб призначався для розваги королівського двору й відносився до того ряду саморушних машин, що були створені іншими інженерами середньовіччя та Відродження.

Зиґмунд Фрейда 1910 року написав есе «Леонардо да Bінчі. Спогади його дитинства». У ньому він висловив здогад, що Леонардо, у перші роки свого життя гостро відчував відсутність батька, виявився в еротичних відносинах зі своєю матір’ю, селянкою Катериною, а пізніше, коли переїхав жити у будинок батька, зробився об’єктом надзвичайної прихильності своєї бездітної приймальні матері. Фрейд додав дуже велике значення дитячому сну, чи фантазії, пересказаної самим художником, у якій говорилося про еротичну зустріч з величезним птахом, що опустився на колиску дитини. Зіставивши цю фантазію Леонардо з наступною його записом: «Акт відтворення (і усе, що має до нього відношення) настільки огидне, що людські істоти дуже незабаром би вимерли, якби не володіли при цьому приємними обличчями і розташуванням до чуттєвості», – Фрейд прийшов до висновку, що, цілком ймовірно, що Леонардо був прихованим гомосексуалістом, що сублімував свої пороки в перебільшеній погоні за знаннями.

Вазарі, його біограф, у першому виданні «Життєписів», опублікованому 1550 року, стверджував, що «у Леонардо був настільки єретичний склад розуму, що він не сповідував ні однієї релігії і вірив, що, напевно, краще бути філософом, ніж християнином». В другому виданні (1568) Вазарі опускає цю фразу і малює читачу картину лежачого на смертному одрі старого: «Він побажав прилучитися до таїнств католицької церкви і святої християнської віри». Немає ніяких причин стверджувати, що Леонардо був атеїстом. Ім’я Творця з’являється в його писаннях досить часто – це означає, що він мав хоча і невизначене, але все-таки стійке уявлення про божественну владу.

Леонардо переживав про заробіток, хоча, очевидно, він ніколи не був дуже бідним і часам навіть фінансово процвітав. Проте щось змушувало його записувати дріб’язкові підрахунки своїх домашніх витрат: поруч з яким-небудь чарівним малюнком чи записаною на клаптику паперу глибокою думкою можна знайти запис витрат на горщики та каструлі.

Коли Леонардо в 1516 чи 1517 році прибув у королівський замок в Амбуазе, розташований приблизно в ста шістдесяти кілометрах до південно-заходу від Парижа на ріці Луарі, йому відразу надали титул «Перший художник, інженер і архітектор Короля» – не тому, що від нього чекали якихось нових робіт, а за те, що він уже зробив. Франциск відвів йому апартаменти в затишній садибі Клу і часто відвідував його. 1517 року в нього була паралізована права рука. Незважаючи на хворобу і постійну увагу короля Франциска (який любив приходити до художника без попередження приблизно з такими словами: «Розкажи мені про душі»), Леонардо ухитрявся дещо робити в Амбуазе. Його цікавила прокладка каналів у долині Луари і її припливів: збереглося його два гідрографічних малюнки з назвами французьких рік. Леонардо брав участь і в підготовці придворних свят.

З віком похмурий погляд Леонардо на людство і взагалі його песимізм ставали усе більш очевидні. Періодично він вибухав потоками слів, за люттю і сарказмом порівнянними тільки з прокльонами Джонатана Свіфта. Усі дослідники наголошують на тому, що Леонардо був надзвичайно недисциплінованим у роботі, майже усі його творіння не закінчені. Залишається питання: чому? Відповідно до тлумачення Фрейда, у роки дитинства Леонардо усвідомлював, що батько його покинув, тому, коли він став чоловіком, то залишив власних «дітей» – свої добутки. Лише детальніше розібравшись у стосунках Леонардо з його замовниками, можна правильно вирішити питання про уявну «асоціальність» Леонардо, у якій його так багато і так часто звинувачували. Не про «асоціальність» Леонардо варто говорити, а про його соціальне приниження. Він змушений був віддавати свій талант тим, хто міг його матеріально забезпечити. І це було трагедією його життя. Він прекрасно розумів жорстоку владу золота.

Коли Леонардо вживав слова «мистецтво», «наука», «математика», то зміст їх трохи відрізнявся від сучасного. Улюблена математика — «єдина наука, що містить у собі власний доказ», — складалася для нього насамперед з геометрії і законів пропорції. Його приваблювало лише те, що можна побачити; абстракції, що асоціюються із сучасною вищою математикою, не являли для нього жодного інтересу. Відповідно до визначення Леонардо, мистецтво (і особливо живопис) — це наука, більш того, навіть «королева наук», тому що вона не тільки дає знання, але і «передає його всім поколінням в усьому світі».

Його науковий метод зводився до наступного: уважне спостереження; численні перевірки результатів спостереження з різних точок зору; замальовка предмета і явища, можливо більш мистецька, так щоб їх могли зрозуміти всі за допомогою коротких супровідних пояснень. Скрупульозність його малюнків показує, що він виношував думку про утілення своїх ідей у життя — але ніколи не йшов далі ідеї. Він завжди звертався до нового перш, ніж робив останній крок, що привів би до перетворення його проектів у конкретну річ. Усі його записи і малюнки залишалися в секреті, він нікому не дозволяв у них заглядати, вивчати чи застосовувати на практиці. І в цьому основна причина його неуспіху як ученого: адже досягнення наукового розуму оцінюються практичними результатами, а схильний до самотності Леонардо вступав тільки в ті стосунки зі світом, які сам вважав за необхідні.

В анатомії — області, де Леонардо домігся значних результатів, — він був першим, хто описав клапан правого шлуночку серця, що носить його ім’я, і винайшов техніку просвердлювання дрібних дір у черепі померлого і заповнення розплавленим воском порожнин мозку з метою одержання виливків. Напевно, він був першим, хто запропонував скляні моделі органів: відомо, що він збирався зробити зі скла аорту бика, так, щоб можна було спостерігати, як по ній тече кров, і навіть мав намір вставити в неї мембрану.

Леонардо анатомував і тварин і робив помилку, характерну для його часу, знаходячи занадто багато спільного між твариною і людиною. Про це свідчить його знаменитий малюнок людського плоду в череві матері: плацентарна оболонка більше відповідає коров’ячій, ніж людській. Леонардо створив систему зображення органів і тіл у поперечному розрізі. Він з разючою майстерністю відобразив «внутрішній вигляд» вен, артерій і нервів.

Італійські учені стверджують, що Леонардо да Вінчі мав арабське коріння. До такого висновку фахівці прийшли, проаналізувавши відбиток пальця, що залишився від руки знаменитого художника і винахідника епохи Відродження. Дослідження почалося 2002 року, коли на роботах да Вінчі виявили відбитки пальців. Не всі вони належали відомому майстрові, деякі залишили його учні. Завдяки спеціальній технології фахівці виокремили близько 200 відбитків пальців художника в 52 роботах. Найвиразніше помітно відбиток великого лівого пальця, за допомогою якого лівша Леонардо перегортав сторінки. Відомо, що аналіз ліній на пальці свідчить про зв’язок між відбитками і народами. Фахівці припустили, що Леонардо був родом із Близького Сходу, оскільки центральні лінії на пальці художника, притаманні 60% жителів цієї країни. Це відкриття підтверджує теорію, за якою мати Леонардо була не місцевою селянкою, а рабинею зі сходу. Вченим було давно відомо, що Леонардо да Вінчі іноді спеціально залишав відбитки пальців на своїх картинах — замість підпису.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: