Трагічна феєрія в житті геніальної поетеси Лесі Українки

В огляді йтиметься про талановиту, впевнену в собі, вперту, розумну, неймовірно прогресивну, а поряд з цим втомлену, змучену фізично і духовно, нещасну в коханні жінку, чиє ім’я знають далеко за межами країни, геніальну письменницю, перекладачку, поетесу – Лесю Українку.

Обдарована безліччю талантів, Леся в чотирирічному віці навчилася читати, в п’ять вона грала на роялі, у вісім – писала вірші, а в дванадцять років – друкувалася в журналах, самостійно вивчивши 11 мов, на додаток до своєї літературної діяльності, вона була чудовим перекладачем.

Велика дочка свого роду

У випадку з Лесею, яка народилася в родині інтелігенції, вельми доречно буде сказати «яблучко від яблуньки...». Її мати, Ольга Косач, була відомою письменницею, яка підписує свої творіння псевдонімом «Олена Пчілка». Вона була активною учасницею жіночого руху, під її керівництвом видавався альманах «Перший вінок». У своїй родині Ольга Косач завела традицію спілкування українською мовою. Саме вона прищепила своїм дітям любов до української народної пісні, казок і традицій.

Батько, Петро Антонович - юрист за освітою, виходець з дворян Чернігівської губернії, що став ватажком дворянства Ковельського повіту. Дуже любив літературу і живопис. З його ініціативи в будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Дядько Лариси по материнській лінії – професор Михайло Драгоманов, відомий український вчений, відомий письменник, публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, видавець, вчений-історик Київського університету, потім професор Софійського університету в Болгарії. Деякі роботи він підписував псевдонімом «Українець». Саме він значно вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці.

Кілька сторінок з біографії

Народилася геніальна письменниця в 1871 році в Новгород-Волинському під ім’ям Лариса Косач. Вона була другою дитиною з шести дітей у сім’ї. Так сталося, що перші пологи підірвали здоров’я її матері, а після народження Лариси їй і зовсім довелося довго лікуватися за кордоном. Сама ж дитина, народжена слабкою і болючою, залишилася «на виживання» з батьком, який так і не зміг знайти малятку підходящу годувальницю, і її довелося вигодовувати, вдавшись до вельми рідкісного в той час штучного годування. Дівчинка наперекір всім невтішним прогнозам вижила.

Леся з раннього дитинства дуже любила музику, вчилася грі на фортепіано, в майбутньому мріяла стати композитором. Але хвороба внесла свої корективи, і їй довелося забути про свою мрію. У 1883 році у 12-річної дівчинки діагностували туберкульоз кісток, і незабаром професор А.Рінек прооперував ліву руку, видаливши кістки, уражені туберкульозом. Покалічена рука змусила геть забути про музичну кар’єру. Втім, гімназію вона також не відвідувала, що не завадило їй самостійно вивчити більше десятка мов, і написати для молодших сестер підручник «Давня історія східних народів».

Юнацька любов

Своє перше захоплення юна письменниця випробувала, коли їй було п’ятнадцять, а об’єкту кохання – Максиму Славінському – вісімнадцять. Він був другом старшого її брата. А пізніше, коли вони зустрілися в 1892 році, їх почуття спалахнули з новою силою і між ними розгорівся справжній роман, який з незрозумілих причин незабаром закінчився. Чому їхні стосунки перейшли в дружбу – залишилося для історії загадкою. Відомо, що мати письменниці, Олена Петрівна, недолюблювала Максима. Однак, це навряд чи вона могла стати причиною розриву, адже Лариса, незважаючи на слабке здоров’я, була дуже впертою дівчиною.

У майбутньому Славінський стане одним з керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. А через роки, буде заарештований чекістами за неблагонадійність, і помре у в’язниці.

Біографи української письменниці не без підстави стверджують, що 24 – річна Леся Українка була небайдужа до Нестора Гамбарашвілі (1871-1966) – студента Київського університету, який знімав у будинку у Косачів кімнату. Молоді люди зійшлися на спільності інтересів. Дівчина вчила хлопця французькій мові, він її – грузинській. (За іронією долі, через роки, свій життєвий шлях Леся закінчить в Грузії). Нестор подарував на пам’ять панночці кинджал роботи старих дагестанських майстрів, що вважалося знаком глибокої поваги і довіри. Пізніше, коли відносини Лесі і Нестора раптово розірвуться, мати буде ховати його від гріха подалі.

Виїхавши на лікування до Криму, Леся дізналася, що Нестор у Києві одружився з панночкою із багатої родини. Для дівчини це була особиста драма, вона довго і важко переживала зраду коханого. Лариса писала Нестору безліч листів, на які так і не отримала відповіді. Вона також присвячувала йому свою любовну лірику, просочену гіркотою. Очевидці подейкували, що через безліч років після смерті письменниці, Нестора бачили в Києві на її могилі гірко плачущим.

Однак, першим справжнім коханням Лесі Українки біографи все ж вважають трепетні почуття до товариша по нещастю, хворого сухот революціонера Сергія Мержинського (1870-1891), він до самої смерті залишався її найближчим другом. Вона жертовно безмовно любила, а він, люблячи іншу, нічого крім міцної і вірної дружби запропонувати їй не міг.

Їх зустріч відбулася в Ялті в 1897 році, куди обидва приїхали на лікування. Це були дві самотні людини, які долають тяжку невиліковну хворобу - туберкульоз.

«Він – скромний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, службовець залізниць у Мінську, демократ, революціонер, один з організаторів I з’їзду РСДРП, великий любитель поезії. І вона – на рік його молодша, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину».

Справедливості заради, потрібно сказати, що Сергій Лесі спочатку не сподобався, а може, навчена гірким досвідом, вона боялася побачити в ньому чоловіка. Але поступово в душі дівчини, крім її волі, зародилися глибокі почуття, які залишаться з нею до кінця її життя. А Сергій, називаючи її «Лесею-Ларочкою», делікатно надавав їй знаки уваги, а при нагоді, як другу, розповідав про своє кохання до іншої жінки. І чи потрібно говорити, що при цьому відчувала Леся?

Він помер у неї на руках у Мінську від туберкульозу легенів. У його смертного ложа Леся Українка написала поему «одержима». Письменниця важко пережила смерть коханого. Від стресу і перевтоми її власна хвороба почала прогресувати. До того ж, доглядаючи за хворим Мержинським, вона захворіла ще й легеневим туберкульозом, і незабаром їй самій знадобилося серйозне лікування. Батьки її возили по санаторіях Карпат, Криму та Кавказу. Кращі доктори Європи обстежили і лікували Ларису Косач.

Пройде шість років після смерті Сергія Мержинського, і 36-річна Леся на читаннях літературно-артистичного гуртка Київського університету зустріне студента першокурсника Климента Квітку, музикознавця і пристрасного збирача народних пісень, який на дев’ять років був її молодший. Їх романтичні стосунки зав’язалися на спільних інтересах – коханні до музики і народного фольклору. Леся Українка якось запропонувала йому записати пісні, які вона знала, і Климент з радістю відгукнувся.

І цього разу мати Лесі, Ольга Петрівна, була категорично проти стосунків дочки з новим другом. Вона говорила їй, що це мезальянс, що небагатий шанувальник з меркантильних міркувань хоче нажитися на союзі із забезпеченою письменницею. Але дочка, втомлена від самотності і невиліковної хвороби, була непохитна, і зробила рішучий крок: повністю відмовившись від батьківських грошей, вона пішла до Климента і почала з ним сімейне життя.

Біографи вважають, що пристрасті між парою не було, скоріше це була глибока дружба, довіра, турбота. Леся по-материнськи опікала Климента, називаючи його Кленя або Квіточка. Своєю чергою скромний, ніжний і терплячий Квітка ділом довів свої щирі почуття до дорогої його серця жінці. Під час загострення її хвороби, він продавав все що мав, збираючи гроші для лікування дружини в Європі, де вона лікувалася у кращих лікарів. Але хвороба продовжувала прогресувати, а незабаром і зовсім відібрала її життя. Померла вона в 1913 році на гірському курорті Сурамі (поблизу Боржомі). А було Лесі Українці всього 42...

Климент Квітка після смерті Лесі надовго залишався один. У свої 33 він вважав себе вже старим. Але прожив ще 40 років. Аж у 65 років він знову одружився. Його новій обраниці було всього 25 років. Піаністка Галина Кащеєва, як і Леся, померла в 42 роки.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: