Висоцьк народився з легенди

Навіть повірити важко, що невеличке за розмірами та чисельністю мешканців село, розташоване майже на кордоні з Білоруссю, існує вже тисячу років. Живе і береже свої традиції, повір’я та легенди, які передаються з вуст в уста від дідів онукам.

Привітати Висоцьк зі значною датою приїхало чимало видатних людей та музичних колективів як з України, так і з-за кордону. Так, гостей свята українськими піснями заворожили народний аматорський хор “Горинь” Рівненського МПК під керівництвом Михайла Назаренка, білоруський фольклорний етнографічний колектив “Вєрасень” тощо.

Коли ж сутінки спустилися на землю, святкування продовжив районний фестиваль “Пісні над Горинню”, де гурти з навколишніх сіл виконували почуті від бабусь композиції. Заслухавшись чарівних стародавніх мотивів, люди похилого віку почали пригадувати, що їм наспівували матері, а один чоловік, якому в цей день виповнилося 62 роки, повідав “РР” легенду про заснування Висоцька.

— Пам’ятаю, як мені, маленькому хлопчику, бабуся розповідала про Висоцьк і його засновників, — пригадує Микола Мисько, житель сусіднього села Рудня. — Тоді це сприймав за казку, а тепер і своїм онукам розказую прадавню легенду.

Отже, трапилося це тоді, коли наш народ називали “дулібами”, а на цих землях правив князь Височко. Була в нього донька Праса гарної вроди і сваталися до неї князі та царі з інших земель. Нікого не вподобала князівна, а щоб не гнівити батька, вирішила сама знайти собі пару. Почула, що в Кримського хана росте диво-квітка азалія, тож оголосила, що той стане її нареченим, хто дістане цю рідкісну рослину. Зважилися на небезпечну подорож три брати-сміливці Лют, Люд та Рудь, які за три дні обіцяли повернутися з азалією. Прямуючи через ліси та болота, їм все ж вдалося відшукати чарівну квітку, але важка подорож геть їх виснажила. Проте, бажаючи першими прийти до князівни, юнаки не витрачали часу ні на їжу, ні на сон, а це ще більше підірвало їхні сили.

Першим від виснаження загинув старший Лют, через трохи від спраги помер і Люд, а біля озера Обіхудного й Рудь залишився навіки. Дізналася про трагедію від людей Праса і з великого горя втопилася в глибокому Чорному Вирі. Аби люди пам’ятали доньку, князь Височко на її честь заснував хутір Прасидувка, а річку, що через нього протікає, — назвав Вир. Де помер Лют, поселив князь людей і назвав це село Лютинськ, на місці смерті Люда — стало селище Людинь, а де поліг Рудь, утворилося село Рудня. Люди ж на честь доброго князя назвали місто, де він княжив, Висоцьком, що згодом перетворилося в село.

Вже тисячу років воно існує й береже свою історію, адже без неї ніхто не уявляє майбутнього.