Однак зробити це не вдалося і тому, аби не бути відвертим хамом, довелося кілька хвилин побалакати. Вже потім згадав їх колишніх: трибунів, велетнів тої Великої Передвиборчої Кампанії. Сьогодні мало вже хто пам’ятає про те, що після 24 серпня 1991 року був референдум 1 грудня того самого 91-го року про незалежність. Тоді між серпнем та груднем вирішувалася доля України.
Автор, на той час журналіст-початківець, бачив цю кампанію і її героїв. Останніх було доволі багато, вони невтомно агітували за “так” новій державі. Серед цих сотень людей хтось потім зробив кар’єру, але у відсотків дев’яноста політична діяльність дуже швидко закінчилася. Пам’ятаю з яким запалом вони бігали по підприємствам та установам і розповідали про те, як грабує Україну центр (Москва). Про наші чорноземи та розвинене сільське господарство. Про ледачих та вічно п’яних москалів, які тільки те й вміють, що жити за рахунок нас, чесних та працьовитих. Особливо полюбляли говорити про рівненську ковбасу та дубенський сир, які тільки на Москву та Ленінград йдуть, а у наших магазинах - порожні полиці. Ні, вони були чесними людьми і можливо самі вірили у те, що розповідали. Хоча не могли не розуміти, що будь-який злам, кожне становлення нової держави - процес складний і дуже болючий. Не могли вони не розуміти, що для працівників підприємств всесоюзного значення розрив зв’язків - смерть, та й про отримання за світовими цінами енергоресурсів для нової держави у майбутньому напевно здогадувалися. Однак мовчали на зустрічах з нами, виборцями. Чому? Розповідь про майбутні труднощі та негаразди могла вплинути на результати референдуму 1 грудня, а вони були та й сьогодні є патріотами.
Як говорив наш земляк Леонід Кравчук: “сталося те, що сталося”. Агітатори спрацювали, народ проголосував. Що ж далі? Коли почали руйнуватися заводи-велетні, люди втратили свої заощадження, сотні тисяч мешканців тільки нашої області змушені були виїхати на заробітки за кордон, розвалилося сільське господарство і ми почали активно споживати американську курятину, польське сало, білоруський цукор та безліч інших продуктів із різних куточків світу, ті ж виборці нагадали пропагандистам їх промови. Ні, їх не лупцювали, просто за партії, які вони представляли, припинили голосувати.
Згадав цю вже давню історію не через бажання ще раз пнути чоботом героїв вчорашніх днів - ні. На жаль, помилку цих, взагалі-то чесних людей, наші політики повторюють раз у раз. Обіцяти більше, ніж можеш зробити - крах для політика, який думає про майбутнє. Не треба дурити виборців солодкими обіцянками - це самогубство. Один раз ще повірять, а потім вже ні. Дехто з визначних діячів минулого сторіччя сказав: “ремесло політика - це вміння точно розуміти баланс обіцянок і можливостей їх виконання”. Так що панове кандидати - міркуйте, чи зможете ви виконати те, що незабаром обіцятимете виборцям...
Партнери 