Ромашка, як доля

Дівчина неохоче повернулася на інший бік. Розплющивши очі, подивилася у вікно.

“Сонечко, - промайнуло в голові. - Завжди уявляла собі цей день сонячним, теплим. Але краще б його взагалі не було. Як можна виходити заміж за немилого?..”.

Дрібна сльоза скотилася щокою. Дівчина оглянула кімнату. Велика біла ромашка на столі відразу нагадала про Володю. Це він приніс її вчора. Повернувся зі служби, а тут гіркий сюрприз - кохана дівчина виходить за іншого, та ще й з волі вітчима. Це він грізно наполіг, мати ж не посміла перечити. Мовляв, багатий - стерпиться, злюбиться...

Відгуляли весілля. Оксана гірко посміхалася, не могла приховати своїх відчуттів. Після кількаденних свят почалися звичайнісінькі будні: кухня, город, господарство, робота...

Минуло кілька років. У молодій сім’ї з’явилася двійня - Михайлик й Іринка. Недовга радість чоловіка Миколи згодом змінилася незрозумілою роздратованістю і злістю: не те сказала, не так зробила, не там сіла. Микола приходив додому напідпитку, а потім і руку на дружину почав піднімати.

Плачучи вночі, молода жінка запитувала: “Мамо, чому побоялися стати батькові на дорозі, розлучили мене з Володею, віддали чужій людині? А тепер я мушу все життя терпіти?”.

...Якось уранці будинок спорожнів. Лише годинник відбивав знайоме “тік-так”. Микола одразу й не помітив, що його не будить тупотіння малечі та запах гарячого сніданку. Протерши очі, зрозумів, що покинула дружина. Аж тоді відчув, якою холодною стала оселя без сімейного затишку, його він ніколи не хотів помічати у домі.

Оксана не потурбувала батьків, із дітьми переїхала до іншого міста, винайняла квартиру. Тяжко було з малечею, але викрутилася, бо була розсудливою і працьовитою. Згодом придбала однокімнатну квартиру. Так і ростила дітей сама.

Минули роки. Багато гарних чоловіків женихалися до Оксани. Навіть син часто говорив: “Мамо, невже Ви нікого не можете обрати до серця? Ми з Іринкою розлетимося, а вам не буде з ким вечори проводити...”.

Не слухала дітей. Жила дівочими спогадами, гріла давню любов біля сер-ця, вірила у майбутнє щастя, яке колись втратила. Так і одружила своїх двійнят, зосталася сама. Хоча не почувалася самотньою: сусіди часто заходили, подруги телефонували, але вона чекала на нього.

Якось після обіду поштарка принесла Оксані невеличкий конверт без зворотної адреси. Цікавості не було меж! Жінка миттю дістала листа, перед очима побігли рядки незнайомого почерку: “...Не знаю, який день буде, коли отримаєш мого листа. Але точно знаю, що ти давно чекаєш на нього і... на мене. Я певний, що ти не забула. Я - твоя мрія юності, а ти - кохання всього мого життя. Мила, чекай, я незабаром приїду...”.

Вмить затремтіли губи, очі налилися щасливими слізьми, а руки знову потяглися до конверта. Що вони шукали? Зворотної адреси? Фото? Можливо. А знайшли... тендітну польову ромашку.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: