Міні-країна Михайла Заблуди

І все ж, у довжелезних списках кандидатів у депутати є досить яскрава особистість, про яку хочу розповісти мешканцям краю. Це - генеральний директор «Рівнеазоту» Михайло Васильович ЗАБЛУДА. Розповісти про цю людину спонукає не те, що він - керівник підприємства, на якому працюю не один десяток літ, - просто гризуть докори сумління, що три роки тому не відразу розпізнала в Михайлові Васильовичу сильну, вольову особистість, наділену, до того ж, неабиякою мудрістю та збагачену життєвим досвідом, не відразу повірила в професіоналізм та діловитість.

Виправдання, звісно, можна знайти: директори на «Рівнеазоті» в ту пору змінювалися через кожні півроку, а справи на заводі занепадали. Отож, не дивно, що появу нового керівника на підприємстві сприйняли байдуже. Скептики подейкували: східняк, хіба він затримається надовго в західному регіоні? Чимало вже перебуло транзитних директорів, цей - черговий... Єдине, що вирізняло «чергового директора» поміж інших, - це надзвичайна впевненість у собі і виваженість у кожному слові. Не приховаю, у ті перші дні Михайло Васильович здавався аж надто суворим - на його обличчі не з'являлося навіть тіні посмішки. Не знаю чому, але мені він був схожим до полководця на війні: зосереджений, мужній, непохитний. Тільки через кілька місяців, коли підприємство, подолавши збитковість, почало працювати з прибутком, Михайло Васильович розповів, що в ті перші дні технічний стан заводу, його занедбаність, захаращеність справили гнітюче враження. На щастя, обійшлося тільки обуренням, роздратуванням, але не зневірою. Як людина напориста, цілеспрямована, новий керівник бачив перед собою конкретну мету і знав, що неодмінно її досягне.

Сьогодні, з відстані трьох літ, все те сприймається інакше: забулися борги з виплати зарплати (жодного разу за цей час вона не запізнювалася бодай на день, та й середній розмір її перевищує нині 1000 гривень, що значно вище від середньоміського чи обласного показника), зник страх перед завтрашнім днем, з'явилася надія на краще життя, на стабільну працю. Сподівання - не безпідставні: в усіх цехах проведені капітальні ремонти, в ході яких частина обладнання замінена, модернізована; на місці колишніх сміттєзвалищ та цехів, котрі вийшли з ладу, відпрацювавши свій строк, нині розбито газони, створено клумби.

- Михайло Васильович, - розповів мені якось головний інженер підприємства Олександр Халін, - є, як на мене, людиною системи - такої системи, за допомогою якої він вибудовує, так би мовити, свою міні-країну, в якій найперше цінується досвід, фаховість, вміння ефективно й оперативно приймати правильні рішення.

Непересічна особистість генерального директора «Рівнеазоту» не залишилася непоміченою в нашому краї - Михайла Васильовича Заблуду знають, приїздять до нього за підтримкою чи допомогою. Особливо тісні стосунки в останні роки склалися з Ясениницьким дитячим будинком. Керівник цього сиротинця Степан Копера, не приховуючи захоплення, розповідає, що такого щедрого мецената він за свою більш як 20-літню практику не пригадує. По-домашньому вмебльовані спальні, фітобар, новенькі телевізори в кожній з чотирьох груп і багато іншого - все це зроблено за благодійні кошти «Рівнеазоту».

З теплотою та вдячністю відгукуються про генерального директора Михайла Заблуду і керівники загальноосвітніх шкіл №19 та №23 м.Рівного, міської лікарні... Продавці міських ринків зауважують: тільки-но на «Рівнеазоті» виплачується заробітна плата, пожвавлюється й торгівля. При цьому неодмінно додають: побільше б таких директорів у місті - всім би жилося краще.

Не знаю, звідки саме починаються витоки добрих засад цієї людини: можливо, передалися в спадок від батьків, дідусів та бабусь, котрі ще змалечку водили хлопця до церкви, де пропагується християнська любов до ближнього; або ж з художньої літератури черпав і вбирав у себе епізоди гармонійних стосунків між людьми (недаремно ж Михайло Стельмах, Юрій Смолич, Олександр Донченко й понині залишаються дуже шанованими авторами). А можливо, взагалі все набагато простіше: саме життя час від часу проводить іспит на вміння жити людиною серед людей, і той іспит він витримує блискуче. Хтозна... Та й, власне, чи так уже й важливо це? Головне - сформована особистість виявилася багатогранною й уважною до тих, хто поруч...

Поки що Михайло Васильович Заблуда залишається тільки гордістю трудового колективу «Рівнеазоту», його мудрим керманичем, його, якщо хочете, візитною карткою. Без сумніву, він ефективно і рішуче зможе відстоювати інтереси краян в облраді, - так, як це робить у себе на підприємстві. Це ж бо людина, котра, відкинувши популізм, шукає реальні шляхи до кращого життя. І знаходить їх.