Шануйте лагідних Зайців!

- Хоч і трошки я соромлюсь,

Але мушу це сказати:

Почуття свого до тебе,

Я не можу приховати.

- Біга тут один за мною,

Та що з того - Заєць він.

З ним між люди сором вийти -

Полохливий і малий.

Та й яка від нього користь?

Весь трясеться бідолаха.

Та й за мене соромливу

Не заступиться невдаха.

Ну а ти, то справа інша -

Смілий, що там говорить.

Будем цілий вік кохатись

Й курочок разом ловить.

Вовк послухав, усміхнувся:

- Ну й даєш же ти, кума!

А що ж я скажу вовчиці?

Тай розлучення нема.

- Ой, та що ти, і без шлюбу

Буду вірна, любий мій!

Будем жить, як голуб’ята,

На зло жіночці твоїй!

Ось живе вже місяць-другий

Вовк у хаті в Лиски в лісі,

А здобутки їхні спільні

Всі несе своїй вовчиці.

Бачить рижа цю неправду,

З хати Вовка виганя.

- Горда я, і дуже чемна,

Не дозволю цього я!

Щоб моє кохання вірне

Отак кидали під ноги,

Щоб якийсь негідник Вовк,

Мені став серед дороги! Геть!

- Хто ж мене, як ми зустрілись,

Так люб’язно вихваляв? -

Спитав Вовк і, взявши речі,

До вовчиці почвалав.

Йде Лисичка темним лісом,

Йде сердешна й гірко плаче,

Бачить, їй біжить назустріч

То й же самий сірий Зайчик.

- Здравствуй, люба! Чого плачеш?

Хто образив тебе, Лиско?

Сльози втерла, усміхнулась,

Підійшла до Зайця близько.

- Ой, мій любий, мій хороший,

Незрадливий сіромашко.

Я твоя навіки-вічні!

Бо без тебе в житті важко!

Така, любії Лисички,

Мораль в баєчці оцій:

Не кохайте Вовків сильних, а

Шануйте лагідних Зайців.

А щоб байки не водились,

Шановні чоловіки,

То ми Лисичками не будем

І не будьте ж ви Вовки!

Ніна ГЕЛЕШКО

Белые туфельки...

Осень холодная, слякоть бульварная

Острыми иглами душу гнетет.

Ах, бедная девушка в беленьких туфельках

По тротуару, шатаясь, бредет.

Туфельки белые Вам были куплены

В тот самый вечер богатым дельцом.

В туфельках беленьких по полу паркетному

В медленном вальсе кружились кольцом.

Вы полюбили его, бессердечного,

Он никогда никого не любил,

Вы отдались ему по-детски доверчиво,

Он в тот же вечер с другой изменил.

Осень холодная, одеть было нечего,

По грязи бульварной, шатаясь, пошли.

Туфли промокли, а Вы простудились.

Вас в тот самый вечер в больницу свезли.

Вот Вы лежите, вся неподвижная,

Белые туфельки снова на Вас.

Ах, бедная девушка в беленьких туфельках,

Бледное личико, словно алмаз.

Радуйся, девушка, радуйся, милая,

Что смерть за тобою так рано пришла.

Тебя поглотила бы слякоть бульварная,

И вся Ваша жизнь в белых туфлях прошла.

Настя БУРМИСТРОВА, студентка РФ Національної академії статистики, обліку і аудту

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: