ІВАН ВАСИЛЬЧУК: “НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ЗАВЖДИ ПРИВОДИТЬ ДО ПОЗИТИВНОГО РЕЗУЛЬТАТУ”

11-13 листопада 2011 року у столиці Литви місті Вільнюс відбувся 35-ий Чемпіонат світу з боротьби самбо.

У змаганнях взяли участь учасники з 55 країн світу з усіх континентів планети. Від України були представленні найкращі спортсмени країни у восьми вагових категоріях.

До складу збірної України увійшли вихованці Нетішинської КДЮСШ: майстер спорту України Міжнародного класу Іван Васильчук у ваговій категорії 90 кг та Заслужений майстер спорту України Дмитро Бабійчук у ваговій категорії 74 кг.

11.11.11 розпочав змагання Іван Васильчук. Цей магічний день став вдалим, Іван отримав перемогу і став Чемпіоном світу. За 20 років Незалежності України переможцями Чемпіонату світу ставали лише чотири чоловіки. Свій переможний шлях Іван розпочав з дострокової перемоги больовим прийомом над литовським спортсменом. Таким же чином він достроково отримав перемогу над спортсменами з Венесуели, Узбекистану і Таджикистану. У фіналі Іван Васильчук зустрівся з титулованим спортсменом ЗМС, неодноразовим Чемпіоном світу та Європи росіянином Альсимом Чорноскуловим. Перемога дісталася Івану дуже тяжко, але жага стати чемпіоном стимулювала.

Одразу після повернення переможця на Батьківщину ми вирішили з ним поспілкуватися.

- Іване, коли Ви вперше зрозуміли, що хочете стати професійним спортсменом?

- У другому класі записався до секції самбо. Взагалі я був спортивним змалку, у вільний час від школи грав у футбол, баскетбол, займався на перекладині, бігав та не уявляв себе на одному місці. Згодом, десь у класі шостому, почав більше їздити на змагання та займати призові місця і, мабуть, уже тоді мені захотілось стати справжнім спортсменом. У старших класах на першому місці було самбо. І як я кажу: “Війна війною, а тренування за розкладом” - два рази на день шість днів на тиждень.

- Яка перемога була найбільш вражаюча?

- Першу і вагому перемогу здобув 2000 року, навчаючись у 9 класі, став переможцем першості України і зрозумів, що цього мені замало і що зможу здобути більших нагород. У 2001 році виконав норматив Майстра спорту України, знову виграв першість України.

- Де Ви навчалися і чи впливало це на спортивну кар’єру?

- Звичайно, мої перемоги допомогли мені вступити до Київського національного університету внутрішніх справ. Не провчившись і одного місяця, на свій День народження став срібним призером першості світу в Югославії. Думаю, що цією нагородою відкинув будь-які вагання, які були в думках моїх керівників у Києві, підтвердив, що недарма мене взяли в цей престижний вуз. Під час навчання неодноразово ставав переможцем і призером України, а 2006 року став срібним призером Чемпіонату Європи (Чорногорія) і виконав норматив Майстра спорту України міжнародного класу. У тому ж році закінчив КНУВС і отримав диплом юриста. Зрозумівши, що хочу вдосконалюватися далі, вступив у Хмельницький національний університет на спеціальність “фізична реабілітація”. За роки навчання був: другим на Чемпіонаті світу (Болгарія, 2006), третім на Чемпіонаті Європи (м.Правєц, Болгарія, 2007), третім на Чемпіонаті світу (м.Салоніки, Греція,). Влітку 2011 закінчив навчання та хочу подякувати своєму керівнику і наставнику Євгенію Михайловичу Свіргунцю, який мені допомагав та підтримував.

- Чи вдалося Вам поєднати розвиток кар’єри та особисте життя?

- Ще навчаючись на останньому курсі КНУВС, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариночкою. Зустрілися ми з нею на стадіоні Нетішинського КДЮСШ, на той час вона займалася легкою атлетикою. Це знайомство підштовхнуло мене зробити остаточний вибір, чи залишитись у Києві при університеті, чи повернутись додому. У 2009 році ми одружились, а через рік наша сім’я поповнилася красунею донечкою Валерією.

- Чи маєте спільні з дружиною захоплення?

- Найголовніше наше сімейне захоплення - це, звичайно, наша Лерочка. На даний час ми всі сили та любов вкладаємо у свою донечку. Дякую своїй дружині, яка розуміє і підтримує мене під час підготовки до змагань, знає, що мені потрібно більше відпочивати. А я, щоб віддячити їй за цю турботу, приїжджаючи зі змагань, намагаюсь бути хорошим чоловіком - і з дитиною гуляю, і їсти варю, і вдома прибираю. Взагалі, завжди допомагаю своїй дружині і роблю все, щоб вона могла відчувати себе справжньою жінкою.

- Чим Ви займаєтеся зараз? Працюєте, чи лише тренуєтеся?

- Крім своїх тренувань, я працюю тренером. Займаюся з дітьми в сусідньому селі Старий Кривин. Звичайно, в майбутньому хочеться навчити когось, щоб він став ще титулованішим, ніж я, але розумію, що з таким фінансуванням, яке дорівнює нулю, нічого не вийде, а батькам все оплатити дуже важко. Попрацювавши декілька років, я розумію, що тренерська робота ще важча, ніж спортивна. Тут потрібно вкладати душу, терпіння і навички не в себе, а в когось. І невідомо, чи потрібно цьому спортсмену більше, ніж тобі. Буває, тренуєш його, шукаєш гроші на змагання, а він через деякий час зникає, чи просто згасає. Низький уклін моєму тренеру, який так наполегливо працює і чекає на того, хто хоче стати справжнім спортсменом, адже я знаю, що до мене їх було сотні.

- Які плани на найближче майбутнє?

- Звичайно, хочеться поборотися ще років з десять, якщо здоров’я вистачить, тому що самбо і взагалі всі види боротьби - це дуже травматичний вид спорту і деколи рішення приймаєш не ти, а твій організм. У майбутньому хочу залишитись у спорті, тому що це те, що я добре вмію і люблю. Я вважаю, що дуже важливо, щоб робота приносила задоволення.

Крім тренерства, хочу стати спортивним діячем, щоб спорт у нашій країні цінували і поважали. А понад усе хочу, щоб змінилося ставлення керівників спортивних організацій до їх безпосередніх обов’язків, до спорту. Вони займають свої посади - просто сидять, склавши руки, і нічого не хочуть робити, кожна перемога для них - це, як кара. Знову отримуватимуть різні запитання, кудись викликатимуть, а їм ближче до душі тихо сидіти, інколи підписувати якісь папірці і жити за принципом: “Тихіше їдеш, далі будеш”. На першому місці у них, і найважливіше за будь-які перемоги чи проблеми спортсменів та тренерів - те, щоб вчасно платили зарплату. Найголовніше їхнє питання та завдання в житті, чому в нього така невелика зарплата, адже він так “багато” працює. Кожна людина в житті повинна поставити собі завдання хоча б щось зробити хороше для іншої людини, і тоді, я вважаю, у нас все вийде, і наша країна стане сильною і могутньою.

- На завершення хотілося би дізнатися про Ваші враження та відчуття після перемоги.

- Коли я здобув свою найочікуванішу перемогу, то насамперед подякував своєму тренеру, тому що без нього я ніколи б не здійснив свою мрію. Усередині мене все раділо і кричало: “Я зміг”. І в цьому Божа ласка. Дуже в нього просив, щоб показав мені шлях до перемоги. А взагалі, це дуже приємно: після бою йдеш втомлений, сил немає, але коли всі почали вітати, обнімати, сили десь взялись і втома відійшла. Стою на п’єдесталі, гімн грає, але почув його аж наприкінці, не міг уявити, що це трапилось зі мною. Усю ніч не спав, лежав, радів і думав: ось приїду додому, всі зрадіють, адже це перша в нашому місті Нетішин перемога зі спортивного самбо.

- Ми Вас вітаємо з перемогою та з новорічними святами. Бажаємо підкорення нових вершин!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: