Жовті майки для лідерів

- Любо, розкажи, як ти потрапила в команду?

- У “Регіні” я граю з 2003 року. Раніше виступала за “Полісянку”, коли ж клуб розпався, мене запросили до “Регіни”, яка саме тоді почала виступати у вищій лізі.

- Волейбол - це постійні тренування, фізичні навантаження, збори, виїзні ігри. Як до цього ставляться близькі тобі люди?

- З розумінням. Так, інколи такий напружений графік виснажує. Приходиш із тренування, відсипаєшся, і знову на тренування - нерідко на інше не вистачає ні сил, ні часу. Проте волейбол для мене - більше, ніж захоплення, близькі та рідні це знають, а отже, не ображаються.

- Чи суттєво відрізняється життя у команді від особистого?

- Так. У кожної з нас можуть бути якісь проблеми, але всі вони відходять на другий план одразу після свистка про початок тренування чи гри. Забувається все, з цього моменту важливо сконцентруватися лише на грі. Інакше не досягти успіху.

- Але ж усі ми люди. Інколи просто не можна переключити увагу з проблеми, що тебе турбує, на гру. Як бути у такому випадку?

- Звісно, буває всяке. Найважливішим у такому випадку є мікроклімат всередині колективу, підтримка, взаєморозуміння, вміння зібратися та налаштуватися у потрібний момент. Дівчата завжди намагаються якось підтримати, допомогти одна одній.

- Жоден колектив не обходиться без якихось розбіжностей у поглядах, суперечок. Чи бувають вони в “Регіні”?

- У команді чітко розділяється спортивне і особисте життя спортсменок. Більшість наших гравців немісцеві, а отже, живуть у гуртожитку, постійно бачать одна одну - незначні суперечки, звісно, існують, куди ж без цього. Але, як вже було сказано, з початком гри чи тренування всі образи забуваються та прощаються - команда стає одним цілим.

- Кожна перемога - це свято та феєрія, але трапляються й поразки. Яким чином проводите так званий “розбір польотів”?

- Перемагає уся команда. Програємо також разом. “Розбір польотів” можуть проводити тренери. Ми ж завжди намагаємося підтримати та підбадьорити тих, у кого не склалася гра. З ким не буває. Причиною невдалого виступу може бути різне: погане самопочуття, невміння налаштуватися на гру, взяти себе в руки.

- Чи існують у команді якісь особливі традиції?

- Традиційно, перший поєдинок кожного туру проводимо у жовтій формі. Пам’ятаю, якось на початку сезону ми демонстрували серію з кількох перемог поспіль і навмисне не стриглися, щоб, як кажуть, “не зістригти удачу”.

- Ти в клубі вже три сезони. Чи можеш згадати якісь цікаві моменти з життя команди?

- У першому турі цьогорічного плей-офф запізнилися на гру проти луцького “Університету-ОДЮСШ”. Тур відбувався у Донецьку. Того дня вирувала страшна хуртовина. Погода й завадила вчасно дістатися до місця проведення змагання (їхали на таксі, прим. авт.). Лучанки нас не дочекалися, і “Регіні” зарахували технічну поразку.

- А пам’ятні матчі?

- Після запізнення на зустріч з луцькою командою, “на жилах”, у важкій боротьбі перемогли тамтешню “Медіку-ШВСМ” - 3:2. Бойовий настрій панував у команді й наступного дня, коли ми, по-справжньому розізлившись та налаштувавшись, ущент розбили “Рось-Університет” - 3:0! Це була наша єдина перемога над лідерами чемпіонату білоцерківцями.

- Яким бачиш своє майбутнє у волейболі?

- Волейбол для мене, як і для всіх гравців команди, - це стиль життя. Прагну постійно самовдосконалюватися, грати ще краще.

- Успіхів тобі, нових перемог та нагород!